Життя свого втамовуючи спрагу,
По бездоріжжю мрій своїх іду,
Відновлюючи серця рівновагу,
Надією зап’ю свою біду.
Яке ж воно крихке жіноче щастя,
В руках байдужих крила опуска…
А віра до останнього причастя,
Промінчик світла в темряві шука.
Біжить життя, спішать нестримні роки,
В галопі дикім пробігають дні.
Все менш доріг, і все коротші кроки
Які здолати в цім житті мені….
Давно не юна, а чекаю дива.
Я вірю, знаю – все це не дарма.
Я хочу так! Я буду ще щаслива,
Бо з юних літ живе в душі весна.