***
Серпанки надій
просочилися росами
Кривавих
світанків, що «градами» зорані.
Сьогодні з тобою
ми стали дорослими –
Згубилися мрії
юначі під зорями.
Учора були ми із сильними крилами
І щастя пили з
водограю життєвого.
Сьогодні обоє ми
стали безсилими
Від подиху ранку байдужесталевого.
Дороги чужі…
Почуття всі завершені:
Ми стали німими у
хаосі чорному.
А ми ж не останні…
Й були ми не першими…
Серця розгубилися
в ритмі мінорному.
Уламки рожеві –
позА окулярами…
Кохання навічно –
надбання романтики…
Стріляє
свідомість: «Не пара… не пара ми…»
І градус у венах –
погода Антарктики.
Серпанки надій –
понад полем туманами…
Уламки життів, – де
кохання під зорями.
Ми стали
дорослими з долями рваними…
Між нами
світанки, що «градами» зорані.