Ти прочитаєш цього́ вірша обов'язково, а потім трішечки подумаєш про мене. Не викидай дарма душі моєї слово, Воно приховує в собі те почуття шалене. А я про тебе думаю не трішки, Ти у думках моїх ховаєшся весь день. Говориш про свою приховану усмішку, Повір, вона - найкраща із натхнень. Мені достатньо знати, що ти є, Що ти живеш й з тобою все впорядку. Тоді й не кровоточить серденько моє, І я не докучатиму, наступаючи тобі на п'ятки. Хочу я, щоб оберігав твоїх мрій безмежний політ, Ангел, що стоїть поруч з тобою відважно... Ми достеменно не знаємо, що це за світ, Повір, з ним тобі ніколи не буде страшно... Буду завжди я за щастя твоє молитись, Навіть якщо ти не будеш зі мною... Завжди буду перед іконою клонитись... Чуєш...це напевно запахло любов'ю... Так, перешкод між нами сила-силенна, І їх усіх, напевно, нам не обійти... Що ж ти робиш із нами, любове́ огне́нна?? Дозволь нам дорогу до щастя знайти... |
Думок на тему “А я про тебе думаю не трішки…”
Не знаю кому як, але мені цей вірш нагадав про те, як колись давно в школі я писав невеличкі любовні віршики і непомітно їх підкладав однокласниці. Кінець у поезії дуже вдалий вийшов!