Зловорожий

Хто ж знав, що ми насправді лише люди,

А не створіння зіткані із казки.

Як дивно, серце стукотить крізь груди…

І плечі, руки та ключиці, що потребують ласки.

 

Хто ж знав, що нас так легко розбивати,

Що ми крихкі мов чашка зі сервізу!

Що навіть випадковий, незнайомий погляд

І той мурашками по ніжній шкірі…

(а що як погляд той знайомий, майже рідний?)

 

Хто ж знав, що нам так важко забувати!..

Мов липким павутинням вкрилися думки,

Вони ж як та омана, що її неможливо здолати!

Бувають туманні, нав’язливі і, навіть, злі…

 

Хто ж знав, що деякі із нас є зловорожі,

Що і до крові можуть розтерзати бідне серце.

І те як невимовно страшно вічно бути на сторожі

Щоби і самому не стати невинним убивцем.

P.S. Хто ж знав, що тебе, Суспільство, варто так боятись,
І уникати, коли намагаєшся щось змінити в моїй голові.
1

Автор публікації

Офлайн 6 місяців

Viktoria Herasymovych

12
Коментарі: 0Публікації: 9Реєстрація: 16-08-2018

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: