Володимиру Івасюку
Розмову вулиць хочеться почути
І таємниці юних ясенів,
Під шум дерев минуле повернути,
Де ще чаклують феї добрив снів.
Вдихнути ранком чисту прохолоду,
Що, як в дитинстві, манить вдалину,
І подивитись з берега у воду,
Щоби відчути щастя глибину.
Почути дивну музику світанку,
Що у душі рояля зазвучить…
І не гасити полум’я до ранку,
Бо одиноко ніч тоді мовчить.
Отут він жив, жила його родина,
І своє серце в пісню заплітав.
А той рояль – то ниточка єдина,
Щоб він у тиші знову оживав.
А чорне й біле в клавішах з’єдналось,
І день, і ніч, і зорі в забутті,
Але у білім мрії жить зостались,
І вже, мов тінь, – те чорне у житті.
Розмова вулиць лине в зелень-листі,
В журбі й надії клавіші мовчать.
Червоних ягід мріями-намистом
На сході сонця вулиці горять.
Автор публікації
