Для голосування необхідно авторизуватись

Коронавірусний сажотрус

Щоднини ми все більше занурюємось у коронавірусну статистику, а у цьому хвилюванні та постійному балансуванні між усілякої якості інформаційним потоком, насправді, вивіряємо себе на адекватність, мудрість, віру, силу, виваженість, здатність діяти самостійно і в команді та, зрештою, захищати себе і ближніх. Разом із тим, ми, навіть не усвідомлюючи того, стаємо незримими якимись пазлами, котрі Вищий Розум напевне-таки нарешті складає саме так, як воно повинно бути серед Homo sapiens. Щоразу наше єство видає на-гора ті чесноти, котрі чи то були надто далеко заховані між буденністю, чи просто не наставав час Х…
І поки навколо – нестача-гонитва за бодай найелементарнішими засобами захисту та невпинна критика дій влади і профільного міністерства, виявлення вдатних і підприємливих посадовців, котрі порозпродували на всі боки тоннами маски і деззасоби, поряд із цим, нарешті, – усвідомлення важливості професії «медичний працівник» та життєвої необхідності якісно нової галузі «медицина», звичайні українські жінки та чоловіки просто взялися до справи, згадавши про свої уміння, а головне – свідомо ставши в ряди захисників чийогось здоров’я. Ось так Україна укотре, незважаючи на страх і жахаючу статистику пандемії у світі, на ганебну неприпустимість умов деяких медзакладів та неспроможність можновладців гідно, відповідно до не просто усіх вимог, а звичайнісінького здорового глузду, забезпечити українців найнеобхіднішим, являє світу справжніх людей із великим і небайдужим серцем, котрі просто уміють бути і зоставатися милосердними, щедрими і справжніми… Як то кажуть, без масок – даруйте за недоречну, можливо, алегорію…
Парадоксально яскраво наповнилось наше зболене і сповнене коронавірусною бідою і статистикою сьогодення дрібонькими частинками уже такого великого ланцюга добра: прості, але такі щедрі душею і реальними справами люди, почали робити кроки, гідні шани, поваги й низькоуклінної вдячності. А ще – свідомо залишаючись в тіні! Бо є щось більше, ніж слова, бо є щось важливіше, ніж амбіції, бо є дещо вагоміше – здоров’я і, зрештою, життя!
Так, поряд із цим ми, подібно до генерального прибирання у своїх домівках, ретельно і просто мимоволі просіваємо крізь сито незнаної досі біди світового масштабу (корені якої, упевнена, і дотепер не знаємо, та чи й дізнаємось?!) свої звички, усталені правила і манери, а головно – життєві й душевні цінності… Пам’ятаєте, відоме ще з дитинства «Не було щастя, та нещастя допомогло»? Отож бо! А весна квітує повсюди без нашого масового втручання, разом із тим… нажахано обпалено волаючи в вогні згораючого сухостою… Спорожнілі вулиці уже не вражають своєю самотністю, а у душах тим часом триває щось подібне до сажотрусу: життя, виявляється, таки першовартісне од будь-якого іншого краму! І все у Бога вчасно! Лиш би зуміти і змогти схаменутися, бо навряд чи буде друге таке попередження… Померлі…, і вже без сповіді, останнього причастя і навіть без богослужіння за усопшими…, не кажучи вже про поліетилен, хлорку і відмови копати яму і просто гідно донести до місця поховання…
Чи уявляли ми ТАКУ весну, що вабить своїм сонячним усміхом і багатобарв’ям народженого цвіту, але, здебільшого, – крізь скло своїх помешкань та з балконів, і лиш іноді дорогою до магазину чи аптеки?! Напевне, таки весною це повинно було у нас статися, аби разюче зачепило і болюче запікало у головах незвідане оте SOS!
Думаймо! Цінуймо! Бережімо! Дбаймо! Рятуймо! Любімо! Вірмо! Молімось! І хай жоден вірус не посягне на нашу інформаційну, а надто – душевну та духовну мережу!
Щиро і зболено – Інна Гончар

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Інна Гончар

306
Коментарі: 0Публікації: 111Реєстрація: 31-07-2018

Золоте перо

Достижение получено 22.04.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 04.09.2018

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій