Закохався хлопець в дівку Й чесно зізнається: “Будь моєю, пташко мила, Серце палко б’ється”. А вона йому кидає: “Ой, не так то й зразу. Завоюй мене спочатку І підем до загсу” “Без війни не обійтися? Тай з ким воювати? Я затятий пацифіст – Лишусь нежонатим?”
Daily Archives: 07.04.2020
17 posts
Моё сердце дышит тобой, И пылает сильнее огня, Называешь ты это любовью, Я же жить не могу без тебя, Пусть свирепая буря разлука, Бьёт наш парусник с разных сторон, Доплывём мы до гавани счастья, И построим радости трон, Не нужны нам сокровища мира, И не надо признанья людей, Тех кто […]
Скажи-но, де тебе нема й не існувало у природі? Де сміх за пам’ять не трима, і сни блукають на свободі? Де тінь не падає твоя та у журби забрало мову? Де не цвіте твоє ім’я неповторимим тихим словом? Де на тумани схожі дні. Де всі тривоги – у колисці… Здається […]
Неба розкрита рана. Вітер пасе овець. Оком Альдебарану дивиться в ніч Тілець. Топить долину мряка. Часу тремтить хода. Стогне якась гілляка, певне про щось згада. То є не вічним? Знаю. Поки душа жива навіть краплина раю може творить дива.
Ночі звабливе тіло. Місяць вийшов по сіль. Десь душа відлетіла у зірок заметіль. За душею хтось плаче, хтось обчислює зиск. Трусять справи собачі вікон втомлених блиск. Сон чомусь не тримає (несподіваний збіг). Часу зовсім немає – за душею побіг.
Той хутір звався “Непролазний”, хоча, звичайно, не для нас, Там ліс зелені шкірив ясна і спочивав у стріхах час. Тікала стежка по-під плотом. Ніс тишу день на барані. Тягнуло сирістю з болота, яке темніло вдалині. Десь у містах цвіли печалі, учинків падали плоди, а ми, захоплені, стояли, і не хотілось […]
Майже ніч. Майже сон. Майже сніг розпустив по-під хмарами крила. На дахи час потомлений ліг і фантазій напнулись вітрила. На покинутих контурах клумб, де й посохлої квітки немає, песенятко – самотній Колумб, щось уперто і довго шукає.
Як вижити в цьому́ жорсткому світі? Для підлітка питання number оne, Який би ти не був – чорнявий, білий, Артур твоє ім’я, а чи Іван. Коли для тебе кожний день похмурий, Не кава перша – думка: “Чом не спав?” В цупкім полоні соцмереж павучих Пів ночі провисів та ледве встав. […]
Помнишь ту девушку из кафе? Сидела напротив, заказала простое парфе, Знаю, помнишь, ведь смотрел в её скромное декольте. Ну а бесцветные, помнишь, глаза? А хилые руки, а дешёвый свитер, что на её теле как лоза. А милые локоны – осення трава, Конечно, помнишь… Ну что же это, если не любовь? […]
Щоднини ми все більше занурюємось у коронавірусну статистику, а у цьому хвилюванні та постійному балансуванні між усілякої якості інформаційним потоком, насправді, вивіряємо себе на адекватність, мудрість, віру, силу, виваженість, здатність діяти самостійно і в команді та, зрештою, захищати себе і ближніх. Разом із тим, ми, навіть не усвідомлюючи того, стаємо […]
Экспресс «Звезда» к перрону будет подан, Проследует до Млечного пути. Билет уже всем пассажирам, роздан. И просьба к провожающим сойти. Не будет на маршруте остановок. К ночным созвездиям далекий путь. Советуем без всяких отговорок, Места занять в вагонах и уснуть. Разбудит вас гудок локомотива, Когда до цели будет полчаса. […]
Возможно ли, хоть раз познав любовь, Всего себя отдать ей в полной мере. Пройти с ней до конца сквозь боль и кровь И присягнуть любви, подобно вере. Шелест листвы, волны дрожащий трепет, Гроза, скрип снега, солнечный удар И хор толпы, и нежный птичий щебет, Дождем весенним залитый бульвар. […]
Вийшов місяць тихою сторожею Над моїм надломленим життям… Відпусти мене, любов непрошена, Я тобі взамін усе віддам. Не тримай солодкими лещатами, Бо на тебе права не дано. Як себе даремно не втішатимеш, А разом не будем все одно. Не тримай мене, байдуже граючись, Вже не вірю ніжності долонь. […]
Холодний ранок, Тихий ґанок. Холодне все: Руки, ноги, очі, навіть серце. Недовгий шлях, Та й той у роздумках, Тихих, як покинуте шосе. І тихе все: Обійми, рухи, погляди, навіть любов. Осів спогаду ніжний покров, Мороз всюди. На віках етюди (Почуття і люди): Біль, розпач, сум і навіть зло. Дрібне скло, […]
Я нічого не чую, нічого не… У натовпі хворих людей, Похилилась голова, не видно очей… Дуже голосно, сум днів і ночей, У натовпі…хворих…В думках? Думках, що зникають у строках, Думках, що виростають у страх. Сьогодні моя любов – самота Моя любов безхатько, сирота. Кимось люто гнана, А мною любо бажана. […]
Вранішня зійшла зоря І світанок розбудила, Прокидатися ж пора, Розправляти дужі крила. Полетіти аж на луг, Де гніді пасуться коні, Озирнутися навкруг, Вмити у росі долоні. Привітатися скоріш Чемно так із ранком-братом, Щоби той не забаривсь Красне сонце зустрічати, Яке гордо виплива Із-за обрію поволі, Ніби за селом у полі […]
Правд много, истина одна! Её порой почти не видно И как бы не было обидно Испей всю горькую до дна 2002