Моїй родині
Співає ліс нам просто за вікном,
Перебирає струни, наче долі,
А ми зібрались знову за столом –
І пригадалось якось мимоволі…
Маленька я в колисці у батьків,
Щаслива мати з сестрами і братом,
Одна бабуся, друга, щирий спів
І ще всього згадалося багато.
Немов з роси, ті погляди жоржин
І голосисті півні за городом,
Красуні сливи прямо попід тин,
Пожовклих фото дивна якась мода…
Щебечуть діти так, як і колись, –
Цілують маму з ніжністю онуки,
І тільки дядько гірко задививсь
У ті шляхи, що виплела розлука.
І вже укотре згадує сестра,
Як крає серце та вдовина доля,
Як зізнається, зморена, вітрам,
Коли стоїть одна посеред поля.
Пливуть в розмові спогади без меж,
Бо рідний дух на межі не зважає,
Та од землі коріння не візьмеш,
Хоч нас життя так часто не питає…
Зостався брат один на чужині:
Десь небесами злинула дружина;
Нема бабусь – у сивій далині,
Прийдуть разом в Святвечір на гостини.
Співає ліс із сонцем у вікні,
Вже за столом спинилася розмова.
…Іще не раз згадається мені
Той дивний спів і кожне, кожне слово.
Автор публікації
