Багряна кров, немов калини грона,
З глибоких ран стікала до землі;
На голові ганебна та “корона”,
Що вп’я́лася голка́ми на чолі.
Змарніле тіло, зранене бича́ми,
Похилена додолу голова,
Й прибито напис угорі катами:
“Юдейський Цар”- насмішливі слова.
Ось так за винних мучився невинний,
Ось так святий за грішних помирав; Життя маленький вогник, ледве видний,
Жеврів, та з кожним подихом згасав.
Дивилися на ті страждання люди,
Хтось плакав, не приховуючи сліз,
Хтось бив себе, розкаявшись у груди,
А хтось стискав а руках ворожий спис.
Багряна кров, немов калини грона,
Тягар гріха з людськи́х змивала плеч,
Згадалося пророцтво Симеона:
“Тобі самій прошиє душу меч”.
Й ридала гірко матінка Марія,
Вмирало на очах її дитя –
Христос, із неба посланий Месія,
Щоб дарувати світові Життя.
Розп’ято на Голгофі бу́ло троє –
Злочинці два, а серед ними – Він,
Хто жодного гріха в житті не скоїв,
Святий і бездоганний, Божий Син..
Автор публікації
Поетеса
Титул: Небайдужий читач
