Для голосування необхідно авторизуватись

У пошуках Дружби

У пошуках Дружби.

Жила в одному невеликому містечку казкарка. І писала вона,як їй і годиться,казки. Тільки ось казки ці були всі страшні і злі. Страшні, тому що жахливих казкових героїв завжди занадто багато. А злі-бо закінчувалися вони погано. Діти в окрузі до неї ставилися двояко. З одного боку, вони, звичайно, боялися казкарки. І, чесно кажучи, не тільки за казки … Вигляд у неї був такий, як ніби вона сама була головною героїнею страшної казки: волосся завжди не розчесане,на обличчі подряпини,зубів майже не залишилося. Загалом, м’яко кажучи, неприємна особа. Ну, найдивніше, що звали її Дружба! Ось так! Просто Дружба.

Так ось! З одного боку, діти її боялися. Зате з іншого боку,усі вони з нетерпінням чекали вечора, щоб почути чергову страшилку від дружби. Щовечора рівно о 18:00 казкарка виходила на балкон свого двоповерхового старого будинку і розповідала свою казку. Одного вечора Дружба не вийшла на балкон. Не вийшла вона і на другий  день, і на третій … Так пройшов тиждень…

– Куди поділася Дружба? – питали один одного хлопці. – Невже вона більше не буде розповідати нам свої казки?

І ось двоє найвідважніших вирішили дізнатися, що ж сталося з казкаркою. Це були п’ятикласники Едгар і Крістофер. Звичайно,їм було моторошно йти,але…Їм дуже цікаво, чому ця дивна казкарка з не менш дивним іменем ні з ким не товаришує. Їм дуже кортіло потрапити до її будинку. Дізнатися,чому ж вона не виходить розповідати казки. Можливо з нею щось трапилось. Можливо, їй саме в цю мить потрібна допомога.

– Крістофере, давай завтра після школи зайдемо до Дружби? Але навіщо зараз іти проти ночі ?! – здивувався поспішному рішенню свого друга Едгар.

– Ні,Едгар, я відчуваю,що щось не так! За всі роки,не було ще жодного разу такого, щоб вона не вийшла! Згадай, що говорили наші батьки . напередодні Дружба ніколи і нікуди не зникала. Щось трапилося.

Хлопчики були друзями з першого класу. Вони дуже різнилися, може, від цього їхня дружба була ще міцнішою. Едгар був дуже сором’язливим, спокійним хлопчиком. А Крістофер завжди потрапляв в різні халепи. Хлопчина просто марив мріями про пригоди. Ось, наприклад, на весняних канікулах після того,як наслухався казок Дружби про археологічні розкопки скелетів ельфів, хлопчик умовив друга відправитися в ліс на пошуки древніх кісток. У підсумку вони заблукали, і їм довелося навіть ночувати в лісі!

Юні шукачі пригод підійшли до будинку казкарки. Усі інші жителі сицилійського містечка обминали його стороною. Ніхто не міг зрозуміти як бабця з іменем Дружба,може писати страшні казки. Адже у жителів було інше уявлення про дружбу і добрі хороші казки. Відступати від задуманого вже пізно. Хлопці кілька разів постукали в двері, але їм ніхто не відкрив.

 

– Ось бачиш! Вона не відчиняє! – сказав Едгар. – Пішли звідси швидше. Але Крістофер смикнув за ручку, і двері з легкістю відкрилися. Хлопчик, не роздумуючи, зайшов до будинку і почав розглядати житло казкарки. Едгар, трохи вагаючись, зайшов за товаришем. І двері тут же з гуркотом за ними зачинилися. Всередині було не так страшно, як представлялося всім жителям містечка. Трохи не прибрано, але цілком стерпно. На кухонному столі навіть стояв писаний самовар, самотня чашка з недопитим чаєм і фруктовий пиріг.

– Вибачте, що ми без запрошення ввійшли! – крикнув Крістофер. – Пані Дружбо, ви вдома?

– Пішли! Немає її! Поїхала, напевно! – злякано прошепотів Едгар.

– Та ні. Щось тут не так. Чай не допитий! Самовар ще теплий. Але товариш його не слухав, він попрямував до сходів, що вели на другий поверх. Вони моторошно заскрипіли, наче попереджали господаря будинку про те, що у нього непрохані гості. Але казкарка зовсім не поспішала виходити на зустріч. Двері в єдину кімнату були відчинені, і на столі хлопці виявили стару друкарську машинку, навколо якої валялися шматки списаного паперу. Велика купа,казок які припали пилом та павутинням. Тріскотіло вогнище в каміні,біля якого солодко спав великий чорний кіт.

-Підійдіть ближче! Нахиліться! Низенько! Голос лунав як нібито з друкарської машинки, і хлопці, як загіпнотизовані, послухалися його.Раптом замість столу утворилася величезна яма,Крістофер і Едгар з криками провалилися всередину. Летіли хлопці недовго, але падали боляче!

-Як завжди ми через тебе в переробку потрапили! – крикнув Едгар.

-Що тепер батьки нам скажуть ?!

-Я тебе не змушував! Міг би сидіти і гаснути будинку! Але їхню розмову раптово перебили.

-Едгар,це,ж ельфи !!! Живі живісінькі!Пам’ятаєш,Дружба нам розповідала про них. Ми ще на весняних канікулах ходили в ліс у пошуках археологічних розкопок кісток ельфів. Крістофер теж з цікавістю розглядав маленьких істот. Вони були зростом не більше 30 см. На голові виднілося два гострих вуха, смішні зелені капелюшки та маленькі мечі. Трохи прийшовши до тями,хлопцы запитали:

– Ви не знаєте де казкарка?

-В темниці ваша-наша Дружба! – сміючись,відповіли ельфи і вмить зникли. Хлопці тільки тепер озирнулися на всі боки. Навколо дрімучий ліс. Похмурий, старий, темний ліс. На гілках високих деревах хтось тихо перемовлявся. Все навколо шипіло і шелестіло. Звуки ставали все голосніші і голосніші,і хлопців скував моторошний страх. Спочатку вони не могли поворухнутися. Але незабаром зверху на них посипалися шишки і каміння, і хлопчаки,більше не втрачаючи ні хвилини, кинулися бігти геть. Товариші вибігли з лісу й посеред галявини стояв кам’яний замок. На них вже чекали злі ельфи.

– Ну що, знайшли наші скелети у себе в лісі? – і не отримавши відповіді, тут же продовжували.

-Не знайшли?! Погано шукали! Вони там! Хіхіхіхіхі! У вашому лісі багато таємниць!

Злі ельфи взяли Крістофера і Едгара в полон. Вкинули до темниці. Як тільки решітку закрили на замок,хлопців охопив холод і ще більший страх. Але потім хтось в кутку відкашлявся й заговорив:

– Ви як сюди потрапили? – почувся знайомий голос.

– Дружбо, це ви? – запитали хлопці.

– Я це, чи ні… Яка тепер різниця, дурні неслухняні хлопчаки! – промовила казкарка. Як ви посміли зайти в мій будинок?

– Ми не хотіли, просто вас не було тиждень. Нам кортіло дізнатися що з вами трапилось.

-Чому Ви тут? Що трапилося? – раптом вирішив запитати Крістофер.

-В один прекрасний день мені захотілося написати щось інше, добре!Для дітей і всіх жителів нашого маленького містечка.-

-Мені набридло бути під впливом злих сил. Я хочу бути доброю. Тою Дружбою, якою була у вашому віці. А вони раптом з’явилися до мене і заявили, що не дозволять мені цього зробити! Тепер я в їхньому полоні.

Хлопчики жахнулися заявою казкарки. Але раптом Едгару на думку спала хороша ідея. Недаремно він полюбляв уроки української літератури та мови. І запропонував Дружбі та Крістоферу якомога швидше почати писати добрі казочки. Від цього всі жителі королівства зла не витримають і зникнуть назавжди.

Так і сталося. Зло було переможено завдяки спільній дружбі та добру. Всі повернулися у своє маленьке сицилійське містечко.

-Дружбо,спасибі, що врятували нас! Ми думали,що ви одна з них! Ви, напевно, тепер добрі казки писати будете?На що Казкарка відповіла:

-Завтра ввечері дізнаєтеся!

 

 

 

 

 

 

1

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Ольга Оборонова

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 11-08-2020