Я втікаю туди, де до неба лишається йота,
Де торкається краєм до хмари гора.
Я тікаю туди, де мій спокій — моя нагорода,
Де , напевно, по -іншому дихає моя душа.

Я втікаю туди, де струмком дзеленчить у повітрі,
Де смереки стоять, як сторожі над казкою гір.
Там в медовій траві заховалось закохане літо,
І спокуслива ніч одягає зірковий убір.

Я втікаю туди, бо душа хоче тиші й спокою.
Тут, здається, сам Бог опускається в тиші нічній.
Теплий вітер летить і зове мене ген за собою,
А між вітром і небом ховається радість надій.

Я втікаю сюди…Де цілується небо з землею,
Де зупиниться час, затамують свій подих дні.
Бо , напевно, вросла я душею по вінця свою
В гори, в ріки, в смереки і в хмари такі голубі…

Я втікаю … сюди…

© Оксана Граб’юк «Втікаю…»

Автор публікації

Офлайн 5 років

Оксана Граб'юк

144

Коментарі: 0Публікації: 54Реєстрація: 12-05-2020

Срібне перо

Достижение получено 25.05.2020

Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій