Я жінка! Сильна, іноді слабка,
Мов океан, що б’є об землю хвилі,
Я відблиск для чийогось маяка,
Я мак червоний на пшеничній ниві.
Я вільна птаха, небо у хмарках,
Я просто жінка! Світ зшиваю з мрії,
Можливо, більше грішна, ніж свята,
Але я іншою ніяк не вмію.
Я сонцем встану там, де тьма буя,
Я вітром буду там, де мов пустеля,
Відкрита щира всім душа моя,
Хоча для когось – неприступна скеля.
Я не боюсь зневіри і туги,
Усе я зможу в світі пережити,
Мені родина додає снаги,
А щастя додають для мене діти.
Я жінка! Іноді мої слова
Ніким не чуті, стишені мовчанням.
Я часто плачу, часто я сміюсь,
Люблю, тривожусь, тану у коханні.
Я жінка, чуєте! Я мама, я дочка,
Сестра, кохана, подруга…Я жінка…
Співаю там, де плакати б могла,
Сміюся там, де безкінечно гірко.
Мене не зрозуміти, не збагнуть,
Для когось – мрія, а для когось – згадка.
Та, певно, в цьому й є найвища суть,
Що в кожній жінці є якась загадка.
Я просто жінка…
© Оксана Граб’юк ” Жінка-загадка”
Автор публікації
