Ну от, нарешті, я тебе почула…
Дитячих спогадів, мій неспокійний друг!
Сьогодні скрипка так твоя утнула,
Неначе срібла хто сипнув навкруг!
В цій пісні все!!! І пам’ять знов несе
В оте далеке і спекотне наше літо,
Де ми з сестрою ще маленькі діти,
А поряд батько череду пасе…
Як в пелену нарвали чебрецю,
Щоб зілля віднести на чай бабусі…
А ти тоді, здається, був не в дусі,
Хоч й без упину грав нам пісню цю?!!
За пагорбом виднілося село,
Додому зі ставку вертались гуси…
Вже стільки років з тих часів пройшло!
Та скрипки плач усе згадати змусить..
Як хата тепло пахла молоком…
Як ми у снах за горизонт летіли…
Як спали на лежаночці з котом,
І прокидатись вранці не хотіли…
Вузьку стежину, килим споришу,
Ранкові, кришталево-срібні роси…
Як я босоніж по траві біжу,
А вітер розвіває мої коси…
Як вміло ти торкнувсь сердечних струн!
Мого дитинства вірний друг, цвіркун!!!
Автор Оксана Смішко
Автор публікації
