Одна з мільйонів

        (Весняний натюрморт)
                       Павлові Тичині
Весна так безгомонно в’ється монотонно,
Весь світ фарбує сонно й світло-срібнотонно,
Малює землю пензлем зелено-нетлінно,
Руками водить всюди золото-насінно...
В повітрі тепер чути світопотепління.
Швиденько проростає все першонасіння.
Купається у сонці ніжнотонно місто.
Дерева вже квітують рясно та барвисто.
Одягнені красою білосніжно вишні
Махають гілочками, наче панни пишні!
Напоєні весною клени та каштани
Хитаються поволі безневинно п’яні.
Із килимів веселка сяє трав’янисто.
Весна деревам в коси вішає намисто.
Небесна, жовта куля сонячно й вогненно
Впивається у серце променем натхненно.
Земля вся ненаситно спів вдиха глибинно
І колесо життєве крутить швидкоплинно.
Весна одна з мільйонів світ коха грайливо,
Спросоння знов щебече, ллє дощенно зливи,
Розпилює парфуми квітами пахучо,
Всіх вітром обіймає легко та жагучо.
                          Квітень, 2016.

 

10

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Олександр Бабенко

91
Коментарі: 44Публікації: 11Реєстрація: 08-08-2018

Бронзове перо

Досягнення отримано 15.09.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Досягнення отримано 10.08.2018
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій