Харківським гнилим запахом,

Кохалися димні труби.

Удвох цілувались за цехом,

Життєвим тремором, люди.

Ти збирала мене рудим,

Волоссям, на рукаві.

Щоб я не казався нудним,

Оглянись, ми вже молоді.

І не згадуй мене п’яним,

Що образи били нестерпно,

Не одна ти, незвучно тьмяним,

Страждала  ображена вперто.

Закривались між нами двері,

Кахелю сором брав.

Нас розкидали меблі,

Розквітчаної кімнати, барв.

Сірий натовп в трамваї,

Дихати нічим геть,

Удвох ми його покидали,

Такі сірі й сумні, на чверть.

Небо білило землю,

Чорну як дерева і серце мерця.

Крок за кроком віддава за стелю,

Тобі квітучого, на крок творця.

Серед коридорів чорний рубець,

Та ти в домашньому роздіта,

Зустрів, я падаю мов горобець,

Мрійної китай-амфори, трембіта.

Цей коридор, ця пам’ятка тобі,

Запилених  світильників бруд.

І не те, що я блукаю у пітьмі,

А те, що я живу без тебе, одинокий Прут.

Автор публікації

Офлайн 8 років

Иван Многогрешный

13

Коментарі: 3Публікації: 5Реєстрація: 08-08-2018