Сповнений натхненням дивним я блукав,
Мов юродивий самітник босий,
Між багряних й чарівних садів
Й бачив, як червоні й стиглі яблука
Заплела Радосінь собі в коси
В гурті молодих осінніх дів…
Щиро і натхненно посміхаючись,
Дівчина Радосінь Вереснева
Щастям огорнула цілий світ,
Але між гіллям дерев ховаючись,
Її мама – Осінь королева –
Вже чекала на журби прихід.