Збираю биті яблука печалі
Горну до себе світлі промінці
Хотіла б мати я броню зі сталі
Коли кидають підло камінці

Стрічали в зрадах мене часто
Вбивали душу підлістю не раз
Приймала знов і знов причастя
Щоб тільки вогник віри не погас

Я засинала у сльозах, кричала
Вовком пораненим в сивій журбі
Та з ранком – в каві оживала
І біль ховала у сліпій юрбі

Та не свята я, і не надто грішна
Таких, мабуть, мільйони на землі
Спасибі, Боже мій, за вишні…
Були – і кислі, і солодкі, і гнилі…
©Олена Шабанова