Для голосування необхідно авторизуватись

Кіт, професор та дракони

Кіт і професор жили в маленькому будиночку на краю міста. Професор закінчив академію, прочитав безліч філософських книжок, а кіт був просто мудрим. Вони сиділи й милувалися заходом сонця, посьорбуючи терпкий трав’яний чай.

Перед тим як лягти спати, друзі завжди зазирали в чарівне дзеркало, щоб переконатися, що в їхньому світі все добре. Цього разу побачили, що на місто суне величезна зграя драконів. «Біда», – вигукнув професор і схопивши кота під пахву, як був в халаті та капцях, вибіг на вулицю.

За рогом жив оракул. До нього зверталися лишень у випадках, коли ніхто інший не міг дати ради. Оракулу було понад тисячу років. Ніхто не знав звідки взявся і що він за істота.

Коли професор увірвався в його покої, Оракул сидів на терасі й погойдувався в кріслі. Він давно втратив здатність дивуватися, як що вона в нього й була колись. Поява пізніх гостей його не стурбувала. Він спокійно вислухав переривчату оповідь професора, млосно подивився в далечінь і мовив: «Тобі потрібен хтось, в кого чисте серце й розум». Після цієї фрази оракул закрив очі, що означало – розмову скінчено.

Професор не скидаючи темпу побіг далі. Він прямував до центральної площі міста, посеред якої стояв портал. Через нього ходили не часто, бо ніхто не знав, як він працює, а ризику містяни не любили. Але не цього разу. Професор притис кота і тихо прошепотів: «Хтось з чистим серцем і розумом».

***
В дитячому будинку був відбій. Дітки лежали в ліжечках і тихо сопіли. Не спала лишень Катруся. Боялась страхів, що приходили до неї, коли вона засинала. Дівчинка не мала тата, а нещодавно захворіла та померла мама. Її відправили в дитячий будинок, де кожну ніч чекав кошмар. Катруся з усієї сили намагалась не спати.

«Все ж заснула», – подумала Катруся, коли побачила посеред кімнати сивого чоловіка в халаті, капцях та котом під пахвою. «Ми шукаємо того, хто не боїться драконів», – випалив професор. «Я не боюся, — сказала Катруся і додала: мої кошмари набагато страшніші».

«Ходімо з нами, треба поспішати», – професор простягнув руку. Дівчинка поклала маленьку долоньку в чоловічу руку і за мить опинилась на площі невідомого міста. Професор тягнув Катрусю за руку і біг на захід, туди де таборилися страшні дракони.

Дівчинка ледь встигала. Кіт нарешті вирвався з міцних обіймів і чимчикував слідом. За кілька хвилин товариші вийшли за місто. Сонце сіло і на небі панував повний місяць. Здалеку виднілося поле на якому отаборилися чудовиська.

Професор спинився. Його коліна тремтіли. «Далі ти сама, будь ласка», – сказав він і заплакав.

Катруся пішла. Вона наблизилась до величезних рептилій і мовила: «Добрий вечір, панове дракони».

Дракони відповіли: «Добрий, а ти хто така?». «Я Катерина Іванівна», – сказала дівчинка й зробила реверанс.

Драконів зацікавила ця маленька істота. Вони посадили її біля багаття та почали розпитувати. Катруся розповіла про дитячий будинок, про маму й тата, про свій світ, про мобільні телефони та Інтернет… Дракони уважно слухали, кивали головою, кілька разів нишком утирали сльози, ставили питання та щиро дивувалися.

***
Коли дівчинка вибилась з сил і заснула, дракони дбайливо вклали її на картатий плед та прикрили пухнастою ковдрою з шерсті єдинорога. Вперше Катруся бачила веселі кольорові сни. Кошмари пішли назавжди, бо нарешті знайшлися ті, хто її вислухав.

На ранок дракони сказали, що не збиралися нападати на місто. Вони просто подорожують, спостерігають природу, дивуються. У них такий стиль життя. Головний дракон, що носив червоний шарфик й завжди усміхався, запропонував Катрусі стати їхньою принцесою і дівчинка погодилась.З того часу вони подорожують разом. Маленька дівчинка та сім драконів.

***
Кіт та професор вечорами п’ють чай з яблучним пирогом та заглядають в чарівне дзеркало, щоб переконатися, що в Катрусі все добре.

 

9

Автор публікації

Офлайн 5 місяців

Olena Skulovatova

9
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 10-08-2020

3 коментарі “Кіт, професор та дракони”