Для голосування необхідно авторизуватись
okЯ тишу люблю.
Та не ту, що на бурю чекає,
Закуту в безвихідь,
Без смерті уже неживу.
А вільну й легку,
У якій кожна думка буяє,
Важніє плодами
І котиться ними в траву.
«Сумні вірші» Сумні вірші, зриваються з пера Невже душа тебе не наболіла? А хочеться, що би вона цвіла Мов […]
Пустився дощ серед зими, Умився сніговик слізьми: -Ой, де ж ти, зимонько кохана? Рятуй, морозе, бо розтану. Зроби із дощових краплинок Прозоре […]
Краса природи надихає Тут спокій і повітря чисте Пустої метушні не має І ми покинули вже місто. Колише вітер трави й листя, […]
И снова дождь из обжигающе холодных слов И снова жизнь как поезд под откос И тянет душу от этих сквозняков А ты […]
2 коментарі “тиша”
І я таку тишу дуже люблю! Вільну та легку, в якій душа розквітає.
Хороша поезія.
людина котра шукає так тишу має глибоку душу.супер