Грішне кохання
З тобою ми зустрілись надто пізно,
Коли весна і юність відцвіли,
Подарувало літо нам сім’ї намисто
І осені настали тихі дні.
Нам було байдуже, що скажуть люди,
Та неважливі стали пересуди
І зовсім не бентежили нас
погляди цікавих перехожих,
Кохали ми, хоч знали – так негоже…
Сум’яття душ і совісті терзання,
Перелюб чи святе кохання?
Адже ми іншим серце обіцяли
І не з тобою нас навік вінчали.
Чому ж не в силах схаменутись?
Покаятись і в свою гавань повернутись.
Тому, можливо, що прийшло те справжнє
почуття? Запізно і немає вороття…
Так серце зроду ще з грудей не вилітало,
Коли ми вдвох, то вічності, здається, мало.
Лиш серця стук і небо нас вкриває,
Від посторонніх душ, очей ховає
В солодко-грішному коханні,
В солоно – гострому терзанні…
Вайдич Ольга, 2018р.
Автор публікації
