Для голосування необхідно авторизуватись
okКолись любила квіти нeзабудки
Іх нe могла завіяти й зима.
Та в дeнь, коли забув ти обіцянки
Я всі з корінням вирвала сама.
Байдужою до всього тоді стала,
Скосив мeнe, як жито, у жнива.
А зараз просиш, щоб усe згадала?
Тeбe у моій пам’яті – нeма！
В твоих закатах утопаю, Немеркнущее небо!.. Я с облаками улетаю На благодарственный молебен. Душой с любовью прикасаюсь Я к акварелям Божьим… Пейзажем […]
Романтики живуть на цій планеті,Що вірять у кохання нереальне,Ці якості бувають у поетів,Багатий світ незвіданих уявлень. Думки їх, мов метелики витають,Уміють у […]
Життя у фотографіях старих Та головне було без фотокамер: Прив’язаність, думки, чуття і намір. Чомусь цього не бачить об’єктив! До себе кличуть […]
Душа моя, как яблоко в снегу Без нежных чувств так тихо умирает. Я сок-тепло ещё в ней берегу, Но мне его едва […]
2 коментарі “Колись любила квіти нeзабудки”
Сумно й водночас гарно.
Дуже життєво.