Безмежжя
Бентежило
Маком-блаватом,
Немов гаптувало
Липневі поля…
І в давніх узорах –
Той легіт крилатий,
І сонячний усміх,
І скрип журавля..

І день,
Одягнувши зеленого бриля,
Ступає тихенько
По чорній землі…
Щоб поле
Тополям
Напнуло вітрила,
Щоб літо
Бриніло
На кожнім стеблі…