Неправда, що Жінці потрібне плече –
Світи на своїх підіймає.
Неправда, що Жінці в душі не пече –
Ще й як! Та вона це сховає…
І біль триєдино сприймає Вона:
Як Жінка, Дружина, як Мати.
Із серця й любові зітче полотна
І стане весь світ прикрашати.
У неї палітра своя почуттів,
Що ляжуть дбайливим узором:
Надія і мудрість, наснага і гнів,
Відрада душі, біль і сором.
Неправда, що Жінка – істота земна,
Бо хто крізь часи і дороги
Почує тихенько молитви слова
Й посилить прохання до Бога?..
У серці її – вічна сила добра,
Що Землю-планету тримає.
Всміхається Жінка – приходить весна,
Усе від тепла оживає.
Неправда, що Жінка мізерна й проста,
Бо серце її многогранне,
В яке зазирнути не кожен мастак,
Не кожен читать його стане.
О Жінко! Ти диво Господнє єси!
Нехай із ребра чи коліна,
Ти сила і міць, ти натхнення краси
І загадка вічна й нетлінна.
Автор публікації
Титул: Автор місяця (Серпень 2019)
