Покарані небом, упали згори.
Самотні, побиті, чужі тепер ми.
Хотіли любити, та все це дарма.
Нічого між нами тепер вже нема
Нічого. Лиш спогад і серце німе.
Воно ж бо кохало. Кохало, дурне.
А зараз ти вправо, я вліво іду,
Ти – сина за руку, я доньку веду.
Вони і не знають, хто я і хто ти.
Як впевнено нищили божі мости,
Як дико вбивали свої почуття,
Як потім карало бездушно життя!
Покарані небом, чужі ми тепер.
Раніше страждала. Я мало не вмер.
Ти – сина за руку, я доньку веду.
Ти вправо, я вліво без впину іду.
Думок на тему “Покарані”
Давно я не читав таких вдалих віршів про людські стосунки. Автору браво!