Навіть незнаю із чого почати.. Після того першого випадку через 2 роки
ми знайшли нового друга. Його звати Пітер – він колишній наркоман,
зараз він наш друг і вірний помічник. Я більше не буду казати деталі,
почнемо розповідь..
За тиждень перед Хеловвіном ми шукали страшні містя. І знайшли
– було дуже неважко. Це була покинута лікарня, на місті якої колись була
церква, на місті якої колись було кладовище.
В ніч Хелловіну ми, всі троє, прийшли до того місця. Àдам каже:
– Всі готові?
Ми:
-Так.
– Ну тоді. Погнали, як на краденому!!! – від недавна його коронна фраза.
Я відкрив двері, як завжди обдерті стіни, вікон – 0, двері навстіж, зі стелі капає
незрозуміло що. Ми до цього не тещо звикли, ми відносимося до цього із
гумором, як і до страшних речей. Зайшли ми в кімнату, там на стінах
латинськими буквами написані слова(їх переклад ми не знаємо). Я:
-Стільки років ця вся нечисть живе на Землі, і ніодне не нвачилося інших мов?
Пітер:
-Угу. Це вже набридає.
Пішли ми далі, по закинутих коридорах лікарні. Обійшли всі кімнати – нічого.
-Стоп! – сказав я. Здається я бачив там сходи на другий поверх.
– Пішли подивимось. – відповів Адам.
Там дійсно були сходи, але трохи завалені і нам довелося туди вилазити.
– О! Вже краща картина. Бачите там в кутку хтось сидить. Пішли поговоримо.
– сказав Пітер.
Ми підійшли ближче. У кутку сидів чоловік в порваному халаті, із сірою
шкірою(наче він уже місяць мертвий), лисий до черепа(мабуть забув насадку на машинку поставити), і дивився на стіну. Ми підійшли до нього ще ближче. Він обернувся(у нього були очі без зіниць, вічна посмішка(це розріз рота майже до вух, виглядало це як посмішка – хто бачив Джокера у “Бетмені” той зрозуміє), пальці видовжені і з грубими нігтями) і побіг на Пітера – Адам поставив підніжку, той впав на стіл і поламав його. Зате більше не рухався(мабуть через ручку посеред лоба, і відпалу руку). Я взяв його руку і вдарив Адама по спині.
– Ти подивись, що із столом зробив. Йому ж всього кілька років до пенсії
залишилось. – пожартував я.
Адам:
– Ну, він сам винен. Не потрібно було проявляти таку активність.
– А ви помітили, як він впав? – сказав Пітер.
– І справді. – відповів я.
– Неначе він хотів сказати “Хай Гітлер”, але в цей час його покликала мама. –
сказав Адам.
Ми посміялися і пішли далі. Побачили сходи на третій поверх і зразу пішли туди.
Перед нами стояла дівчинка. Вся бліда, без зіниць і з довгими косима.
– Як тебе звати? – запитав Пітер у дівчинки.
– Ліза. – відповіла дівчинка дуже дивним голосом.
– Що ти тут робиш?
– Прийшла по душі, якихось трьох дурнів. Не знаєте, де їх знайти? – голос у
неї змінився.
Адам звідкись взяв цеглину і кинув їй по голові – вона ухилилася, але коли
збиралася бігти на нас, стала на калюжу крові, послизнулася і впала
на сходи(масаж спини нікому незавадить). Я:
– Адаме, де ти взяв цеглину, якщо тут усі стіни цілі?
– Мені дала рука із стелі. – відповів Адам.
– Ти про ті, які до нас зараз дотягнуться і заберуть із собою? – сказав Пітер.
– Так. То може підеммо далі?
– Добре. – відповів я.
– О! Дивіться, я пістолет із собою взяв. – сказав Пітер.
– Ти, взяв пістолет для боротьби із нечистю? Те, що ти застрелися, тебе врятує
тільки на цьому світі. – відповів я.
Зайшли ми у кімнату. Через стелю. В кімнаті сидів трьох-головий пес.
Я підійшов до нього, хотів погладити, а він виріс вище за мене і ще й почав
гавкати.
– Мабуть голодний. -сказав Адам.
– Як думаєте? Рибу він їсть? – запитав Пітер.
– Думаю він їсть людей. Але дай йому. Можливо заспокоїться. – відповів я.
Пітер кинув йому рибу, пес її з’їв і перестав гавкати. Я підійшов, почухав його
за вушком. Вийшли із кімнати; побачили сходи на 4-тий поверх. Коли вже
вийшли на поверх:
– А ви знали, що тут тільки два поверхи? – сказав я.
– Так, а що? – відповів Пітер.
– Ми на четвертому. – сказав Адам.
– Джеймсе – там одна кімната. – сказав Пітер.
– Добре зайдемо. – відповів я.
Зайшли, двері закрилися і на стіні з’явився надпис:”А ви не такі вже й погані.
Навіть, мого пса приручили. Більшість і першого поверху не проходили.
Для того, щоб я відповів просто оберніться до іншої стіни.”.
Адам:
– Звідки взялося, ще два поверхи?
– Просто два поверхи маловато. – відповів привид
– Зрозуміло. А нічого, що ми розбили стіл на першому поверсі? Тим більше той на нього сам впав. – сказав я.
Привид:
– Та ні. Все нормально. Ти забув, що насмітити або привести в порядок – це для нас, як раз плюнути?
– Я так зрозумів, що ми тепер друзі? – сказав Пітер.
– Можна і так сказати. – відповів привид.
… Так у нас в друзях з’явився привид. Ми того вечора, багато про що розмовляли,
жартували і т.п.
Привид:
– Хочете анекдот?
– Давай – сказав Пітер.
– Одного разу король приймав людей у лицарі. І в той момент коли він тримав меч над плечем його хтось покликав. Він повернувся і відрізав недо-лицярю голову.
Здається все розповів. Можливо розповім іншу історію, але пізніше.
Автор публікації
