Здається нещодавно лиш було…
Торкавсь долонькою мені в чоло..
Так щиро посміхався просто так
Вміщаючись увесь в моїх руках.
Блищали оченята, мов блакить
Ледь –ледь мене помітиш та умить
Засяєш, та зрадієш ще здаля ,
Моє кохане, моє лагідне маля!
Пройшли роки, ти виріс та зміцнів.
Серйозним став, і швидко так змужнів
Дивлюсь на тебе я вже догори
Коли ж ти, сину, виріс мій, коли?
Здається слідкувала кожен час,
Але ж роки летять хутчіше нас
Ти обійми мене та пригорнись
До мене так, як я тебе колись
І не цурайся – не лишай родину,
Шануй як мати, рідну батьківщину.
Шануй сестер своїх, шануй братів!
Ти ж все це, синку, завжди розумів.
І завжди, чуєш, завжди пам’ятай!
Де вся рідня твоя – там рідний край!
І де б не був, куди б не хтів іти,
Тебе я , синку мій, чекатиму завжди!
Автор публікації
