— Що в темноті оцій?
– Багато!
– Тут радість, сльози, біль і плач,
А також тут матуся й тато
І їхній сон – й моє “пробач”.
– Що тут крім спогадів про казку,
Крім ностальгії і зірок?
– Отут дитинство, отже щастя
І отже перший власний крок.
– Що тут за вікнами у полі?
–Тут віра, що немов рушник.
Тут наш початок, наша доля
І півня третього тут крик.
– Що тут?
– Усмішка і надія,
У кожнім клаптику землі.
Тут день і ніч долоні гріє.
Тут рай і затишок в сім’ї.

ІІ

Що тут приховане?
– Тривога.
– Що тут загадане?
– Весна.
Надія тут – лише на Бога
І віра тут у чудеса.

– Що тут існує?
– Ностальгія.
Існує все, що вже пройшло.
На сонці вигорілі вії.
Любові чисте джерело.

– Що в темноті оцій?
– Бездонність.
Зізнання перше і роман.
І на старому підвіконні,
За роки зблідшувший, тюльпан.

– Що за межею горизонту?
Оте, чим плакала душа.
Бої невидимого фронту
І віра в те, що воскреша.

– Що тут, в оцім куточку світу?
– Незмінність тут лише проста.
Тут ми із братом ДОСІ ДІТИ.
Й батьків усміхнені уста.