Для голосування необхідно авторизуватись

Спогади напередодні осені

Заходжу в автобус, сідаю біля вікна… І згадую, згадую, згадую… Те, що минулось, ті миті, які схотіли лишитись у пам’яті довше за інші. Мій мозок поєднав ті давні звуки, кольори, запахи в образи. В своїй уяві я переглядаю їх, ніби уривки якогось фільму, такого далекого й туманного, немов я бачила його років десять тому. Так воно й було. Бо то був фільм-життя, доказ мого досьогоднішнього буття. Чи то небуття…

Надворі уже пахне осіннім листям. Цей терпкий аромат відчутно уже півмісяця, особливо вранці і ввечері, коли на нього пада роса. Він навіває смуток і жаль за чимось таким минувшим, пройдешнім. І я часто запитую себе: «А що було?» Вчора, місяць, декілька років тому… Дні летять так швидко, як метелики, що випадково сіли на руку…

Може, тому я не можу пригадати того, яскравого і теплого, що зігріє мене восени, в час дощів і опалого листя. Що віджене думки про зиму й лід на річках. Чи то в очах? Чужих, моїх… Не знаю. Як же в кінці літа побороти стан «чекаю весни»?

Але це так, звичні думки. А між ними – кадри-спогади. Лиш уривки, нічого цілісного. Але така вже людська пам’ять: світло швидко забувається. Перед очима зринає морозиво, яке їла в шість років, дитячі ігри, шкільні уроки. Все – менше, ніж за хвилину. А після того – купа книжкових сюжетів. Напівзабуті й нещодавно прочитані, вони запам’ятались краще за останні десять років життя. Бо то – буденність, вона завжди швидко забувається. Не можу згадати, що їла по вчора на сніданок, але пам’ятаю, як Маленький Принц приручав Лиса та доглядав за примхливою Трояндою. Забуваю імена і зовнішність, та відчуваю ту атмосферу, якою оточені певні люди. Це як запах чи дотик, але не стосується органів чуття.

Все життя вклалось у десятихвилинний фільм у моїй голові. Хоча ні, не все. Лише хороше, те, що підготує до осені, дощу за вікном і гарячої чашки в руках. Все погане – іншим разом. Коли захочеться поплакати, вилити сум, ніби гіркий, довго настоюваний чай…

За вікном – дерева і небо, пухнасті хмари. Спогади набігли, як хвиля приливу й пішли з відпливом у величезний океан пам’яті. Повернуться, напевно, восени. Але тоді мене врятує горнятко гарячого чаю та тепла, затишна книжка. А поки – моя зупинка.

3

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Снежана Обревко

3
Коментарі: 1Публікації: 1Реєстрація: 15-08-2018

3 коментарі “Спогади напередодні осені”