ПОРТРЕТ ЖІНКИ.
Дуже давно в одному старому замку жив молодий король.
У нього була кімната, де, крім великого портрета вродливої жінки та старого крісла, не було нічого.
Якось уночі, зайшовши у кімнату, він побачив, що в кріслі сидить… чарівна жінка з портрета, порожня рама, якого залишилась висіти на стіні.
– Як Ви тут з явились, прекрасна незнайомка? – здивовано запитав
король, зачиняючи за собою двері.
– Вам дивно що я жінка, яка багато років була вашою улюбленою картиною тепер з явилася тут?
– Звичайно, ця картина була куплена мною за великі гроші. Я не знав тоді купую диво. Ви мені завжді подобались, – продовжував бути відвертим король. – Від мене пішла кохана, тому я й проводжу стільки часу в цій кімнаті, споглядаючи Вашу красу. Щоразу, ідучи сюди, я думаю про вас і про те, що був би щасливим, якби така жінка, стала моєю королевою.
– На жаль, мій час закінчується, – мовила незнайомка. Я відчула, що вам хотілося бачити й говорити зі мною наяву.
– Я йду, але не прощаюсь – ще повернуся – І красуня раптом стала прекрасним маревом, яке розчинилося у нічній порожній кімнаті.
Минуло двадцять років. З тих пір за наказом короля до кімнати ніхто, крім нього не заходив, а на дверях висів замок.
Містом блукала чутка, що король шукає якусь жінку з портрета. У королівстві побувало чимало сановних дам, але не було тієї, яку він бачив. Якось уночі, як і багато років тому, зайшовши до кімнати, король, уже сивочолий чоловік, знову побачив диво: у кріслі сиділа красива, молода жінка з портрета. Він злякався. Але оговтавшись, він підійшов до неї, взяв її руки в свої і мовив:
– Невже це знову Ви? Я так на Вас чекав, моя королево. Якби не сталося цієї зустрічі я все одно б знайшов Вас.
Красуня таємничо усміхнулась у відповідь. Зустріч тривала недовго, і незнайомка знову розтанула в кімнатних сутінках.
Вона й надалі приходила на побачення до короля. Уві сні.
Тепер йому вже було відомо її ім я. Її звали Молодість.

