Для голосування необхідно авторизуватись

зимова меланхолія

Дошкуляє терпкий аромат зими.
секвої-альбіноси вже не в змозі красти енергію, навіть на це сил немає. безцеремонно колять їжаки своїми багнетами чернь ночей.
через них, у нашій сфері повітря стає все менше і менше. неначе куля Венґарда, планета стрімко меншає, водночас падаючи на якісь невидумані ґорґоші розлючених велетнів. пастка. віхола. куди тікати?
припорошені зоряним пилом, ми лиш час від часу здригаємось з глибокої сплячки. натуральна політика комасації склеює нас докупи, хоча від сотень хворіб нас це не лікує. а жаль. могли би хоч від чогось себе захистити.
Достоту не відомо що рухає світом, чи страх смерті чи бажання згоріти. та попри це, ми самі себе штовхаємо у протилежному напрямку до своїх бажань. немов стрілки годинника, віхотями розставляємо ми свої руки паралельно землі. самі творимо свій хрест, а потім привселюдно намагаємось це заперечити.
зима загострює почуття невинності та апатії знічев’я.
а дарма.
це мав би бути часом тотального відродження на фоні білизни крайобразів та спогадів. це час повністю звільнитися від тягарів внутрішньої боротьби, час опустити десницю і почути власне биття серця.
послухай-но лишень, воно радіє.
гаючи свої безцінні секунди існування, ти забуваєш головне. зима не з власного зла сліпить білосніжжям, вона як і ми, – хотіла як краще.

4

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Solya

7
Коментарі: 1Публікації: 2Реєстрація: 29-11-2020

Небайдужий читач

Достижение получено 01.12.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій