Для голосування необхідно авторизуватись

Вона слухала осінь

ХІІ
Вона слухала осінь…

М’яке та тепле сонячне проміння повільно стікало з Настусиного обличчя. Вона стояла на галявині сільського парку і підставляла свою веселу фізіономію осінньому сонцю. Уроки закінчилися, а йти додому так не хотілося. Тут у парку була незвичайна та святкова атмосфера. Кленове листя, отримавши власну дозу сонячного світла, перефарбувалося у золотаві та багряні відтінки. Воно відривалося від рідних материнських гілок і, кружляючи під звуки осіннього вальсу, падало додолу. У результаті створювалося чарівне та пухнасте, а головне золоте покривало. Коли на нього наступити ногою у повітрю лунало тихе і приємне «Шур – шур». Цей звук заворожував і притягував. Хотілося, щоб він повторювався знову і знову. І Настуся повторювала. Дитячі руки піднімали оберемки багрянцю, підкидали угору, а ноги підстрибували й створювалося чарівне «Шур-шур-шу-у-у». Ця процедура повторювалася знову і знову…, а потім знову і знову…
Скільки було цих «знову» Настуся не рахувала. Вона була щаслива – це головне у житті. Саме так роблять поділ діти.
Уроки?..
Вона не встигла зробити уроки.
Байдуже. Вона повторить усе на перерві. Пам’ять у неї хороша, встигне.
Сни снилися кольорові: золоті, багряні й теплі-теплі.
На ніс сідало павутиння «бабиного літа» і було чутно «Шур-шур-шу-у-у».
– Піднімайся сонько, — розбудила уранці мати й додала, — запізнишся у школу.
– Я встигну, — відповіла дівчинка й одягалася вдвічі швидше від звичайного.
– Сьогодні п’ятниця, як там твої оцінки? – запитав батько, що також поспішав на роботу.
– Добре, — спокійно відповіла Настуся, — усе відмінно.
– Гаразд, покажеш мені щоденник, де так все добре?
– Гаразд, гаразд, — і дівчинка вибігла у двері.
Вона справді була спокійна. Окрім відмінно у її щоденнику не було жодної оцінки.
На вулиці дівчинку зустріло знайоме осіннє сонце і вона махнула рукою на можливість запізнитися до школи. Ноги самі пішли у напрямку парку, хоча десь далеко в голові лунало: «Це ж довший шлях, можу не встигнути».
«Можу» перетворилося в «Байдуже» – навколо була така краса і цей чарівний звук «Шур-шур -шу-у-у».
До реальності дівчинку повернуло запитання знайомої жінки:
– Настусю, ти не запізнюєшся?
– Все добре – встигаю, — викрикнула дівчинка і побігла знайомою стежиною до школи.
Насправді вона не встигла, пройшла уже більша частина уроку.
Маленький кулачок постукав у двері знайомого класу, двері відчинилися і вона тихим голосом запитала:
– Можна?
– Не можна, а потрібно, — відповіла незадоволена вчителька і додала, — от хто нам дасть відповідь на питання.
Настуся повільно зайшла.
– На які запитання? – запитала тихо дівчинка.
– Ті, що необхідно було опрацювати дома.
Настуся відкрила портфеля, книгу і повільно почала розповідати.
Дійсно пам’ять була хороша – на два запитання дівчинка дала правильну відповідь, а третє…
А на третє спинилася…
Ну, що їй було казати. І вона мовчала.
Вчителька навпаки задала ще одне запитання, потім ще. І відповіді не було.
– Сідай, задовільно. Як тобі не соромно? Відмінно-відмінно, а тут задовільно?
– Шур-шур – шу-у-у…, лунало у голові.
Що ж сказати батьку?
Чому вона не вивчила уроки?
Сама Настуся знала відповідь, але вона навряд задовольнить батьків.
Показувати задовільно було не можна.
Вона вирішила, як і більшість дітей її віку. Оцінку необхідно виправити.
Додому вона приходила раніше за батьків, тому одразу взялася до справи.
Руки дістали щоденник, відкрили на потрібному місці й маленькі пальці почали витирати оцінку гумкою. Проте червоне чорнило не піддавалося, навколо оцінки створилася сіра пляма. Проте Настуся не здавалася. Вона взяла червоний олівець і перетворила «3» на «5».
Перетворення було «коряве», але дівчинка не брала цього до уваги. Вона знову закрила щоденник і побігла у парк….
М’яке та тепле сонячне проміння повільно стікало з Настусиного обличчя. Вона стояла на галявині сільського парку і підставляла свою веселу фізіономію осінньому сонцю….Намагалася вловити кожний звук, кожну ноту – вона слухала осінь.
Додому повернулася коли звечоріло. Батько уже вечеряв.
– Ходи до столу, — сказав він до доньки, — а потім поглянемо на твої успіхи.
Настуся повечеряла і спробувала перевести розмову в інше русло, але…
– Показуй – показуй, — і дівчинка пішла по щоденник.
А далі було швидко…
Швидко і незрозуміло.
– Як ти могла? – сказав батько.
– Що робити? – запитала мати.
– Про що ти думала? – продовжив батько і так далі…
Ніхто не сказав, що вона молодець, бо за п’ять днів відвідування школи у неї було дванадцять оцінок «відмінно». А за одне «задовільно» було стільки шуму.
Ніхто не запитав причини, через яку була отримана ця оцінка.
Мати виправила у щоденнику «5» на «3», бо що подумає вчителька.
Батько прочитав лекцію, що потрібно бути старанною…
А в голові звучало «Шур-шур -шу-у-у».
Настуся слухала осінь і не її біда, що вони її не чули.

2

Автор публікації

Офлайн 23 години

tajawad

128
Коментарі: 9Публікації: 41Реєстрація: 08-08-2020

Небайдужий читач

Достижение получено 09.09.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Бронзове перо

Достижение получено 24.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій