Для голосування необхідно авторизуватись

Тобі доведеться

Якось ти прокинулася  – а тобі 40. Чи ти прокинулася від того, що тобі 40. Річ, правда, не в твоїх 40. Але ти прокинулася (власне, це вже непогано; власне, як і твої 40). Просто ти врешті прокинулася й усвідомила, що, в принципі, половину твого земного життя вже пройдено… віджито… половини вже нема. Ну… це якщо брати до уваги те, що людина живе приблизно 80 років. Ну… жила колись стільки, а то й більше. Зараз не так. Стільки не живуть. Людство хворе. Ми самознищуємося, ми даємо хворих нащадків. Ми гниле покоління, гниле зсередини (але то вже інша історія, ціла історія).

        Так от. Ти дотягнула до 40-ка. І зрозуміла, що ти тягнула: жила як прийдеться, як то в тебе виходило, тупо жила. Так, жила тупо. Була собі. Чи ти жила для себе, чи ти жила для інших, чи ти просто штовхала своє життя, як могла, як уміла, як розуміла,- так чи інакше жила тупо. 

         І тобі доведеться за це відповісти. Перед Богом. За кожне слово, за кожну думку, за кожні стосунки.
А ти?! Тобі наснилася червона спідниця, що ти вдягала її в дитинстві (та й те дитинство якесь не таке, якесь воно зранене; тобі навіть не завжди хочеться повертатися туди, а іноді – хочеться). Також наснилася чорна. Спідниця. Трохи довша, ніж червона. Чорну ти не одягала. Ту чорну, що наснилася.
Як там мама? Мама не наснилася. То ж як там мама? Їй самотньо. Але ще гірше, коли їй бувало самотньо з вами. А бувало.
Так, самотність пригнічує, самотність убиває. Рак убиває. Самотніть убиває. Хтось листає останні дні свого життя. Просто останні дні. Просто листає.
І сестра твоя менша тобі наснилася. Ви там, у дитинстві, збираєте яблука в саду, чи то смородину зриваєте… Хочеться туди… не хочеться туди… Не буде того більше. Без епітетів, без метафор… того просто не буде.
Запахло листя з горіха. Вітер доніс. І запах шашлику доніс. І справді, йди на природу, поговори з сонцем, поцілуй небо, подихай літом (воно через 2 дні закінчиться). Полюби тишу, полюби години самотності, але не люби саму самотність. Самотніть убиває. Я ж говорила.
У тебе ще є трохи твого життя: 1 день, 1 місяць, 1 рік, 10 років, 20 років, 40 років – ти не знаєш. Прийми його врешті, полюби його, візьми за нього відповідальність. Перед Богом. Перед людьми не варто. Вони не варті. Того.

4

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

Оксана Проданчук

6
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 30-08-2020