Проснулась, посміхнулась і пішла
Щоденну жертву світу віддавати,
Немов водою зі святого джерела
Нужденних і стражденних напувати…
Не озираючись, несла усім навкруг
Тепло і посмішку незмінну…
Крізь муки втрат, крізь біль розлук
Тримала долю в кулаку безцінну.
Забувши розпач, зла не боячись,
Так впевнено дивилась в майбуття…
Не забувала, що було колись
І вірила в добро, немов дитя…
Нестримно, наче перший раз,
Вдихала літні пахощі медові…
Життя любила справжнє, без прикрас:
Ранкові роси, зорі світанкові…
Завжди усміхнена, завжди проста:
Із безліччю думок, і мрій, і планів…
Писала подумки комусь листа
І відправляла в хвилі океанів.
Прикрила посмішкою все:
Відчуте, пережите, наболіле…
Щоденну жертву світові несе,
І вірить у добро…
Їй вже давно все зрозуміле…
Автор публікації
