Під дощем
Під дощем ми стоїмо не вперше
І наче мимохідь торкаємось душі.
Скажи, чи стане колись легше,
Без тебе жити на Землі?
Дивлюсь в до болю рідні очі
І наче ненароком торкаюся руки.
Ти чуєш – моє серденько шепоче,
Що хоче залишитися з тобою на віки?
Дощ все льє, хоч грому вже не чути,
А я скрадливо торкаюся щоки.
Скажи, чи поцілунку бути?
Чи ми знову розійдемось на роки?
Забила блискавиця понад нами,
Невільно я зробила крок назад,
Нарешті прозвучало: “Я кохаю до нестями!
З тобою щастя більше у стократ!”
Вже райдуга здійнялася над нами
І наче крадькома торкнулася до нас.
Тепер кохання щире поміж нами
І сонцю чистому вже виглянути час!