Він завжди п’є пахучу каву
І посміхається. Мені
І сумно, й весело, й цікаво:
Подобаюсь йому чи ні?
Він – наче бог, що сходить з неба,
Що заблукав поміж світів.
Мені нічого більш не треба,
Лиш провести з ним кілька днів.
В кав’ярні разом каву пити.
І з посмішками на вустах
На спільні теми говорити
І бути поруч. Навіть в снах.
Це так реально. Я це знаю.
“Він неймовірний…” – шепочу.
Але чомусь завжди тікаю,
При зустрічах завжди мовчу.
Він любить каву. Він – гарячий.
Я не чекала. Не цього,
Бо почуття моє лиш значить,
Що ніжно я люблю його.
Думок на тему “Він завжди п’є пахучу каву…”
Гарно написано!)