Хай кожен думає, як хоче.
Когось чужий паркан лоскоче,
Когось машина бліком сліпить.
Ніхто не знає, ніхто не вірить.
Ніхто не бачить чужий біль,
Не помічає сіру міль.
Їх сліпить блиск, а що ті сльози…
Ти мандрівник, якщо в дорозі.
Ніхто не хоче знать турбот,
Ні піклування, ні робот,
Ні скільки праці туди вклав,
Бо ти ж його не вкрав.
Копійку до копійки, потом, кров’ю,
Ти все робив своєю болью.
А їм так просто все в словах
І вогнище, як на дровах.
Ніхто не бачить сліз пекельних,
Ночей безсонних темних-темних,
І труд, і горе почуттів,
І біль хвороби відчуттів.
Я і не хочу, щоб хтось знав,
Не хочу, щоб так само горе мав.
Нехай живе, нехай радіє
І посмішкой мене зігріє.
Не просто все дається у житті.
Я побажаю доброго путі,
І бережіть себе в дорозі,
Ніхто не бачить ваші сльози.
10.11.2014
Автор публікації
Людина міцніше каменя, але ніжніше троянди.
