Для голосування необхідно авторизуватись

Серпнева ніч

Світало… Густий туман щільним простирадлом усе більше вкривав долину, поверхню ріки. Вони сиділи на березі. Дрова в багатті вже майже перегоріли, та жару було ще достатньо, аби почуватися затишно і не відчувати ранкової прохолоди. Він ніжно тримав її тендітну, тонку руку у своїх міцних чоловічих руках. Місяць на ту пору піднявся високо в небо, але здатність освічувати все навколо, як було ще годину тому, уже втратив. Хоча сонце ще не зійшло, та горизонт уже горів світанковим полум’ям дивовижного народження нового дня. Удвох вони сиділи так ще звечора. Спати нікому не хотілося. Ця ніч була особливою в їхньому житті. Сьогодні друзі вперше за багато років залишили їх наодинці біля вогнища.

Стояв серпень – кінець літа. Час, коли закінчується сезон літнього відпочинку. Усі знали, що це останній виїзд за місто в цьому сезоні.

«Яке страшне слово – останній!..»  – подумав він.

Уже понад двадцять років поспіль декілька разів на літо три сімейні пари з дітьми чи без них приїжджали сюди, подалі від сторонніх очей, на тихе, облюбоване ними місце, де їм був знайомим кожен кущик, кожна травинка і кожен камінчик.

Розкладали палатки на березі глибоководної ріки і проводили кілька днів там, купаючись, відпочиваючи вдень, аби зібратися разом увечері біля вогнища, спостерігаючи, як всесильний вогонь поглинає заздалегідь заготовлені дрова, і провести так майже всю ніч за щирими, тихими розмовами, споглядаючи, як запалюються перші зірки, як із-за обрію підіймається круглощокий місяць, іноді прикриваючись пухкими хмаринками, а потім, простягаючи довгу місячну доріжку на таємничому нічному плесі води, ніби прислухаючись до тихого шепоту ледь відчутного вітерцю, що десь, високо вгорі, погойдував верхівки дерев.

Такі ночі в компанії гарних друзів пролітали дуже швидко. За ці роки було всього: погода влаштовувала свої сюрпризи, бували й зустрічі з неочікуваними нічними гостями, які іноді завершувалися справжніми пригодами, тож їм було що згадати і про що поговорити. Уже повиростали діти, і тепер усе рідше приєднувалися до батьків. Їхня компанія зменшилася майже наполовину, але незмінні святкові літні дні все одно проходили саме тут.

Щороку, понад двадцять років…

Цього разу друзі залишили їх сам на сам, розійшовшись ще з вечора по палатках. Тож ці двоє майже всю ніч просиділи біля багаття, міцно тримаючись за руки, дивлячись в очі одне одному. Вони сьогодні говорили без слів, одними лише поглядами. Він дивися на неї, ні на мить не зводячи очей. Перед ним спливав її юний образ – скромної, сором’язливої дівчини, у яку закохався з першого погляду в товариша на весіллі, коли, тільки глянувши, зрозумів – не відпустить ні за що. З тих пір щоразу, коли дивився в її бездонні карі очі, немов утопав у них, бо закохався щиро і назавжди. Струнка, висока, тендітна, з чорним смолянистим волоссям, з такими ж чорними бровами,  пухкими губами бантиком і кругленьким милим обличчям, вона стала для нього найпрекраснішою із жінок, з якою й пішов пліч-о-пліч життям. І, коли вона подарувала йому донечку, був на сьомому небі від щастя! Вона розфарбувала його тихе, нудне життя яскравими фарбами, стала для нього тією єдиною, з якою він ладен був поринати у вогонь і у воду. Завжди доглянута, акуратна, весела вдачею – саме вона була для нього тією найяскравішою зіркою на безкрайнім зорянім небі.

Але тепер він дивися на неї так, як ніколи раніше за цілих тридцять років їхнього спільного сімейного життя. Він дивився на неї і розумів, що обожнює її, що ніколи і нікого в житті так не любив, та й навряд чи полюбить…  Він був ладен обійняти її так, щоб злитися з нею в єдине ціле, щоб усім своїм єством укотре відчути усе її тіло, пригорнути до самого серця. Він дивився на неї так, немов хотів назавжди закарбувати у своїй пам’яті кожну цяточку, кожну зморщечку, кожну родимочку на її обличчі, кожен завиток її кучерявого темного волосся. Він вдивлявся в її лагідні, такі рідні, темні бездонні очі. Жадібно, немов уперше в житті роздивлявся її так близько – хотів запам’ятати геть усі дрібниці, бо ж знав – такої в нього більше ніколи не буде, бо ця жінка була для нього наймилішою, найріднішою на цілім білім світі. Він не хотів її втрачати і віддав би все, аби вона й надалі завжди залишилася поруч.

Вона ж дивилася незворушно на воду і думала про те, що їй з ним так добре, й так затишно…  Їй хочеться залишитися з ним, разом чекати появи першого внучати, разом снідати, обідати й вечеряти, готувати йому смачний борщ, пекти його улюблені пиріжки, разом сидіти ввечері на лавочці їхнього затишного подвір’я, густо засадженого трояндами, півоніями та іншими квітами, з чашечкою чаю чи кави. Їй хотілося ще і ще приїздити сюди, на їхнє улюблене місце, аби, як і раніше, насолоджуватися безкраїм зоряним небом, місячними ночами, білим ранковим туманом, багаттям, яке вона так любила, сонечком, яке вранці поспішало вийти з-за обрію, ранковою росою, яка на світанку густо вкривала берег, завжди чистої, з прозорою водою, ріки. Вона хотіла й надалі ділити з ним радість і біду, смуток і сміх.

Вона дивилася вдалечінь, але відчувала його погляд на собі. Вона добре знала, про що він думає в цю мить, бо думала про те ж саме. Бо навіть їхні думки спліталися воєдино…

– Не плач, коханий, зовсім скоро я стану Янголом, і з неба спостерігатиму за вами. Чекатиму. Дооовго тебе чекатиму. А коли прийде час, ти знайдеш мене там, у небі, і ми знову будемо разом, – сказала вона, так само дивлячись кудись вдалину…

– А я все-таки вірю в дива, – тих промовив він. Адже бувають випадки в онкології, коли виліковують навіть безнадійно хворих людей. І ми боротимемся!

Спливали останні години серпневої ночі.

…Пройшло три місяці.

Сьогодні він прийшов з роботи додому трохи пізніше, ніж зазвичай. Роздягнувся, й тихо пройшов у кімнату.

– Привіт, кохана. Як ти? Вибач, сьогодні трохи запізнився. Довго чекав маршрутку, замерз. Холодно вже надворі. –  Він підійшов до столу, взяв до рук фотографію. На нього дивилася вона, її лагідні очі – усміхнені, такі щасливі. Ніжно торкнувся щоки на портреті. – Посміхаєшся… Значить, у тебе все добре.  Значить, тебе вже не болить. А мені так погано без тебе…

1

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

Galina75

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 13-02-2021