Ранить ноги стерня аж до болю,
Хто, скажіть, вибирав мені шлях.
Я зіткала сама свою долю,
То ж і йду по стернових полях.
Струмінь вітру волосся полоще,
В груди цвяхи зневір забива.
Заважає дістатись на Прощу,
Доки в тілі душа ще жива.
Я співаю й від радості плачу,
Бо прощення – то знак для життя.
В небі зірку провідну я бачу,
Що веде по стерні каяття…
Я зіткала сама свою долю,
Хто, скажіть, вибирав мені шлях.
Не буває щасливий без болю
Той, хто йде по стернових полях.