А за вікном лютує лютий.
Чи дощ, чи сніг не розумієш.
Зима… Закінчення прелюдій,
Ти вмить від холоду вся млієш.
І крижане летить намисто,
І старе місто завмирає.
Бруківка стала чуть ребриста
І вітер гілочки гойдає.
Зима… Ти розумієш вчасно,
Що час настане для розмови…
І кава львівська… Своєчасно
Розкриється таємна змова…
Все буде… Але зараз інше…
Холодний вітер, хмари, сон…
В руках тримаєш книгу Ніцше.
Й душа співає в унісон.
Ти вулицями йдеш у місті.
Лунає музика навколо,
Балкони, флюгери шпилясті.
І хтось співає гарно соло.
І раптом, біля ресторану,
Ти зупиняєш погляд свій.
Там в деревʼяному жупані
Обʼєкт зʼявився мовчазний.
О, що це? Квіточка рожева –
Обʼєкт зимового пейзажу.
Стоїть собі як королева…
І все напевно їй байдуже…
Можливо так, а може ні…
Ніхто не знає її долі.
Чи кращі бути в жупані,
Чи відчувати подих волі.
А за вікном лютує лютий.
Чи дощ, чи сніг не розумієш.
Зима… Закінчення прелюдій,
А ти все йдеш і фантазуєш…
26.02.2023
Вікторія Корсунська
Автор публікації
