В безмолвній глибині, де спить вода,
Зростає НейроЛотос ніжно з дна.
Він пам’ятає, звідки тьма прийшла,
Та тягнеться туди, де світло і весна.
Пелюстка — думка, лінія — мов жест,
Що розриває коло самоти.
І кожен штрих — це крок крізь морок, хрест,
До власної, живої висоти.
НейроЛотос — цвіт вогню й дощу,
Що дихає надією в тобі.
Шепоче тихо: “Все мине, усе прощу,
Лиш біль із серця свого відпусти.”
І ти пливеш в узорах золотих,
Де серце творить власне воскресіння.
У центрі квітки — вогонь святий, живий
Як знак любові й твого просвітління.