Для голосування необхідно авторизуватись

Богдан

Богдан

 

Легковажно заявив мені, що він ВІЛ-позитивний

Про те, що я можу закохатися у залежного від наркотиків і горілки, та ще й ВІЛ-інфікованого, раніше мені навіть не снилося. Адже не курила, у компанії відмовлялася від міцних спиртних напоїв. Загалом вела цілком пристойний здоровий спосіб життя. Про СНІД чула лише те, що й інші – страшна невиліковна хвороба, яка передається через кров або статевим шляхом. І все. Це для мене було щось таке далеке і чуже. Знаєте, коли зовсім не хочеться вникати в неприємні трагічні речі, які, здається, тебе зовсім не стосуються.

Але коли зустріла його, світ наче перевернувся з ніг на голову. Я тоді по роботі прийшла в організацію, яка працювала з ВІЛ/СНІД-інфікованими людьми. Хотіла поговорити з кимось, хто переживав цю недугу. Розуміла, що це зробити непросто – люди з таким статусом, зазвичай уникали того, щоб відкритися. Упередженість суспільства давалася взнаки. Та сміливець знайшовся і це був Богдан.

До мене вийшов симпатичний шатен з дуже гарними блакитними очима. З посмішкою і якось так навіть, як на мене, легковажно, заявив мені, що він ВІЛ-позитивний. Богдан не був подібним до жодного чоловіка, яких до цього зустрічала. Здавалося, він кинув виклик усьому світу. Добре освічений, з інтелігентної родини, неймовірно талановитий, обертався в колі людей, про яких кажуть «опущені» чи «деградовані». Ніким не нехтував і жодній людині не відмовляв у допомозі.

— Я нещодавно виступав на телебаченні і розповів про свій статус, — похвалився він.

— Не боїтеся, що від вас відвернуться, перестануть спілкуватися? – запитала я. – Ви ж мені розповіли, що вас викинули з лікарні, після того, як довідалися, що ви ВІЛ-позитивний.

— Хтось мусить про це говорити… пояснив.

Мене тоді охоплювали суперечливі почуття. З одного боку, він сподобався мені, як чоловік і як смілива доброзичлива людина, з іншого, було шкода, що така молода особа опинилася на межі життя і смерті.

Я не можу собі дозволити одружитися

Минуло кілька років, і доля знову нас звела. Цього разу мені самій була потрібна допомога. Тоді я розійшлася з коханим чоловіком, котрий виявився паскудником і таким, що лише вдавав почуття. На душі було хижо настільки, що я не знаходила собі місця. І тут випадково зустріла Богдана.

Тоді ми майже дві години проговорили просто на тротуарі. Повз проїжджали автомобілі, проходили люди, а я все розповідала і розповідала, як на сповіді. Фактично малознайомій людині в деталях викладала найсокровенніше. Після того, як перекинула тягар з душі, стало набагато легше. А мій «сповідник» перетворився в рідну дорогу людину.

З того часу ми з Богданом здружилися, майже щодня зідзвонювалися і говорили-говорили. Здавалося, ні з ким до того і після того, так довго не балакала по телефону. Начитаний, актор за освітою, Богдан був страшенно цікавим співрозмовником. Він знав багато про все, вмів грати на гітарі, гарно співав. Світлий душевний чарівний до певного моменту… коли не вживав алкоголь.

Але коли заходив у запій, у ньому важко було впізнати людину. Ледве говорив, падав на землю і лежав там довго, брудний смердючий і нікому не потрібний.

Та не зважаючи ні на що, моя симпатія до Богдана з кожним днем міцніла. Мені хотілося збагнути причину, навіщо він п’є, і так безглуздо свідомо вкорочує собі життя.

Якось між нами відбулася цілком відверта розмова. Мій співрозмовник не приховував, що я йому подобаюся.

— Ти знаєш, я б одружився саме з такою жінкою, як ти – зізнався за кавою.

Я зашарілася і відчула, як радісно забилося моє серце. Наші погляди зустрілися, і в той момент мені здалося, що це початок чогось великого – щирих почуттів. Але подальші його слова швидко мене охолодили.

— Розумієш, я не можу дозволити собі серйозних стосунків, тим більше одруження, дитини. Хоча понад усе на світі мрію про сина. — Він перевів подих – Я ніколи б не дозволив собі когось скривдити. А тим більше заразити ВІЛ.

Пригадую, я тоді намагалась якось його переконати, розповідала про випадки, коли такі пари живуть щасливо і діти у них здорові. Але все було марно. Він мучився усвідомленням, що не може мати нормальну сім’ю і це робило для нього його життя нестерпним.

Його уста були неприродного синього кольору

Він уникав стосунків, бо тоді легше залишався тверезим. Але природній шарм харизма вабила до нього дівчат, як метеликів на світло. І не завжди Богданові вдавалося «відбитися» від жіночої уваги. Зі мною він лише радився, як вчинити в тій чи іншій ситуації, обговорював що завгодно, але не більше. Ми залишалися друзями, та обоє розуміли, що це зовсім не так, що нас вабить одне до одного.

І якось, коли ми черговий раз зустрілися, раптово греблю почуттів прорвало. Ми кинулися одне одному в обійми і почали пристрасно цілуватися.

Після того щось змінилося. Він зник на якийсь час. Потім почав дзвонити напідпитку і пропонувати піти з ним в РАЦС, чим завдавав мені нестерпного болю.

Через кілька тижнів від спільних знайомих я довідалася, що він потрапив до лікарні. У той день його рідні запевнили мене, що з Богданом усе добре і відвідувати його наразі не потрібно. Але моє серце було страшенно неспокійним. Я не знаходила собі місця. Щось штовхало мене поїхати  в ту лікарню і побачитися з Богданом. Спочатку я боролася сама з собою, що це зайве, що не зараз, що я собі щось внушаю. Але внутрішній неспокій все зростав. Зрештою, я здалася і сіла на потрібний транспорт.

У лікарняній палаті, де лежав Богдан голосно волала музика. Він, за словами його сусідів по палаті, спав. Спочатку я розвернулася і хотіла піти геть, але знову щось мене не пустило. Повернулася назад і уважніше глянула на свого друга. Він лежав лицем у подушку і, що мене насторожило, його уста були неприродного синього кольору. Ми здійняли галас, надбіг медперсонал. Мене виштовхнули з палати, де лікарі проводили реанімаційні дії. Все що залишалося – це молитися і просити в Бога, щоб він врятував його.

— Господи, якщо є Твоя така воля — даруй Богданові життя. Якщо ж Твоя воля інша – прости йому його гріхи.

Молилася я щиро сердечно, так, як ніколи до того не благала Всевишнього. Коли мені сказали, що Богдан відійшов у інший світ, я залилася слізьми і чимшвидше чкурнула з тої лікарні. Йшла пішки куди очі глядять і ридала-ридала без зупинку. Горе моє було величезне і ніщо не могло мене втішити. І тільки, коли я трохи заспокоїлася, взяла себе в руки, зрозуміла, що відчуваю його душу, що наше життя тут лише короткий перехід у вічність, і що ми обов’язково там зустрінемося.

3

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Vesniana7

3
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 31-07-2020