Кожен голос колись стає тишею ,
Кожен погляд останнім бува ,
Світу цьому в секунду колишніми,
Ми у ньому частинка ,глава.
Він могутній, здається й ми сильні ,
Та сильніший в незліченно раз,
Безумовно,такий же красивий ,
Без кінця найчистіших окрас.
А ми стрічка. Ми просто часопис ,
В одне ціле складаєм життя,
Хтось народжує свій новий допис ,
Хтось востаннє напише буття .
Половина розділена світом ,
На пішовши у даль і живих,
Обдаровані радісним цвітом ,
І печалі сторінок сумних .
Один шанс, один шлях без заміток ,
Один досвід ,один лиш урок,
Не стикаються роки із кліток ,
Намальованих в зошиті строк .
Одне небо ,одна лиш планета ,
Упродовж незамінні для нас ,
Голова як моток із касети ,
Намотає ,запише наш час.
Не поставити лиш на повтори ,
Не прожити минуле нам більш,
Тільки в пам’яті лишені шпори ,
Що підкажуть ,згадаючи лиш.
Автор публікації
Сходить сонце щоранку і щодня,
Сходить сонце- приходить весна ,
Кожен схід нас веде у безодню ,
Кожен захід вперед у літа.
3 коментарі “Кожен голос колись стає тишею”
Дуже сильний поетичний твір – заставляє задуматися над одвічним, дещо лячно, але відчерто-пронизливо та одночасно служить нагадуванням про те, що ми живемо один раз , і життя треба прожити гідно, бо воно – не чернетка…
Пронизує до самої глибини душі.
Аж мороз по шкірі пробирає.
Дуже сильно ваше серце відчуває
Сильні думки, що пишуть це в тиші.
Вразила глибина філософської думки про життя людства у просторі Всесвіту. Вразила також поетична форма, яка відтворює бентежну Людську Душу, яка прагне Гармонії….