Проводжала мати сина на війноньку

Проводжала мати сина на війноньку,
Обереги шиті вклала в хустиноньку ,
Він до серця знає буде пригортати ,
В рідную сторонку тепло поглядати .

Проводжає слізно ,але гордість сильна,
Відпускати тяжко та потрібно сина,
Вірить повернеться він живим додому,
Захистить вкраїну стерши перепони.

Йде солдат із сумом ,дивиться довкола ,
В серці хай лишиться пам’ять тай до скону,
Може прийде знову до рідної хати ,
А можливо тільки в землю спочивати .

Може прийде в зиму свято зустрічати ,
І кохану знову ніжно обіймати ,
А можливо осінь листя по скидає ,
Дівчина та ,що вдома більше не чекає.

Він дитя для мами і герой народу ,
Та дістала люба іншу насолоду ,
Не спитає зовсім в неба про солдата ,
Чи загинув досі, чи устане завтра .

Посидів на лавці й вирушив в дорогу ,
Обійняла мила тільки ненадовго,
І душа ридає, бо чи правда тая,
Чи здійсняться мрії відповідь не знає…

Вже в бою сьогодні,автомат під пахом ,
Сни спокійні тільки змінені на страхи ,
Дощ повсюду ллється ,колір лиш червоний ,
Гинуть люди сильні ,кров вмива шеврони .

Ворог не стихає, розкида вогнями ,
Та військові знову уперед з піснями ,
Не забудуть вчора, б’ються за майбутнє,
Вони герої світла ,воїни могутні .