Я….закінчилась, вичахла, висохла,
Обміліле тепер джерело…
Я забулась в зимі – біла віхола –
Я забулась під тим, що було…
Хоч, напевне, весною сидітиму
На краю обмілілої Льви…
І тихенько,про себе, скулитиму
Тихим плачем нічної сови
Я закінчилась. Скільки ще битися
У лещатах обіймів твоїх?
Не хотіла я довго коритися,
Та тепер вже і розум притих.
Я надіялась, мріяла, вірила….
Я жила у морях сподівань…
Я тобі свою душу довірила
Без найменших питань і вагань.
Як літати тепер і сміятися,
Як повірити? Як берегти?
Як до тебе тепер пригортатися
Коли зрадив свою пташку ти?
Я пуста. Наче ваза мальована,
В якій квітів давно не було…
Я так рано в житті розчарована
Хоч недавно усе так цвіло!!!!
3 коментарі “Тихий біль”
Скільки болю та страждання. Зрада найболючіша. 😓
Як літати тепер і сміятися,
Як повірити? Як берегти?…
вдихнути глибоко і йти вперед
нехай і важко буде напочатку
життя не казка і не мед
воно у тебе лиш одне
і ти не маєш права на помилку