Український Декаданс (поема)

#1

Відкриваю очі,

Сплю ножами,

Ті дихання дівочі,

Стоять між нами.

 

Як міста і квартали,

Зривали з нас,

Простирадла вкривали,

Голих, без прикрас.

 

Терпіння не гак,

Байдужість вражає,

Я прийшов просто так,

Тебе це вмиляє.

 

Шафа хрустить кістками,

Шпалери-оливки, таке,

Дим над головами,

Світу набридло все.

 

Ми тут не перші,

Щасливі? ще може,

Умови вже гірші,

На руїну це схоже.

 

#2

Вулиця шкребе очі,

Ноги вологі скрізь,

Сирість сухої ночі,

Вперто вбирає слиз.

 

Рука в кишені,

В кишені діра,

Тримтячі мішені,

І тінь як стріла.

 

Могутній Дніпро,

Як затравлена сила,

Трупи лягають на дно,

А вулиця сива.

 

Залізо повсюди,

В землі, в голові,

На рельсах люди,

Палають в огні.

 

Я нагадую хмару,

Пливу крізь готику,

Зухвало, нижче стенду,

Всі читають еротику.

 

# 3

Попелом криє підлогу,

Твоя та моя білина,

Розповідаєш мені самому,

З ким ти тоді була.

 

Я затуляю вуха,

Звуки летять у край,

В кімнаті літає муха,

Визначає де сісти, знай,

 

Може засяє в віконні,

І розкаже як тліти, геть.

Та серце в цій долоні,

Прийняло у когось чверть.

 

Звідки ти така?

Обдумана та вдягнена,

Залишаєш номер, як згадка,

Надумана, вічно заплакана.

 

Ні, залишайся тут,

Поки не зійде ранок,

Ніч як залізний джгут,

Пройдеться по нам паланком.

 

# 4

Мимо мене любов,

Мимо мене зітхання,

Може людський покров,

Тримає в мені зізнання.

 

Зізнання як тліти,

Зізнання як жити,

Як інших судити,

Як незнайомих бити.

 

Ніч, задихаюсь знову,

Стій, в атмосфері дим!

Дніпр моя любове,

Я не кажусь тобі злим.

 

Все це діра народу,

Кому в дупі, кому в голові,

Злийся кривавий гомін!

Застоявсь на моїй землі!

 

Міст встає переді мною,

Чобіт над прірвою мій,

Дивлюсь поза мене воля,

Але не чую криків, Стій.

 

#5

Натура твоя в підвіконні,

Білява звисає коса,

Темрява викручує очі,

Освітлена місяцем, ти одна.

 

Що, після цих годин,

Відбудеться різко з нами,

Підвиситься тиск судин,

А може і ні, хто знає?

 

Вір мені дурна,

Вір до кінця століття,

Зі мною твоя рука,

Зі мною твої жахіття.

 

Сіла ти коло мене,

Обіймаєш грудями теплими,

Тут кожен за себе,

Наші труднощі будуть мізерними.

 

Ніч і день, дивись,

Планетарних вогней скоринки,

Коли ти поруч зі мною,

Навіть обрій встає дибки.

 

# 6

Смішно, страх зникає,

Поступово німіють руки,

Хватка скоріш ослабне,

Не видно ні одної суки.

 

Мені байдужі такі бажання,

Що душать людську потворність,

Мені остогидло їхнє скитання,

Що забиває на свою непокорність.

 

Це не правда, не філософія,

Не життєвий стимул, не ідеологія.

Кожен день-брехня, дурна гармонія,

Коли в голові, в серці, в душі- війна.

 

Слухаєш одне й те саме,

А на томість сміття,

І правдою воно не стане,

Як і не зміниться життя.

 

Все, рука відпустила,

Останній погляд назад,

Кохані очиці, дивіться,

Я вже літаю, я вже не ваш.

 

2

Автор публікації

Офлайн 10 місяців

Иван Многогрешный

7
Коментарі: 3Публікації: 5Реєстрація: 08-08-2018

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: 

3 коментарі “Український Декаданс (поема)”