На літньому,міському бульварі ,

Зустрілися дві самотності.

Одна-це суцільна трагедія,

Сумлінна, своїми талантами бита,

Малювала чудово і любові не знала.

Інша-розбита жахливішим лихом.

Сумує і кружить як хмура лисиця,

Завжди позіхає на хмурі зіниці,

Любов’ю зігріта, горіла одна.

Обидві вони закохались,

Не бачили болю й страху,

Жили тільки мріями, блукали в фантазіях,

І сміх проливався і слух розпливався,

У вірнім й суптильнім всесвіті щастя.

Але одного зробити вони все ж не могли,

Або не хотіли, хоча й не важливо,

Вони не казали “люблю” ,одне одному.

Так,вони упивались і на люд їм було все одно,

Але з уст їх невпинних здіймались,

Поцілунків полум’я, люттю обромлене,

Непокорене дивом.

І тому, чомусь все йшло шкереберть,

Губи политі райським нектаром,

Здавалися рваною гумою,

Гіпсом зіпсованою, пилом притрушеною,

Цілувать стало боляче.

Небуло любові, стало боляче жити,

Багряним полотнищем пристрасть змивала,

Навіщо ж одне одного губити?

Люттю покровною зірка палала.

Щастя зруйновано, мить була втрачена,

Хоча не було замислу в цій миті.

Ця мить- це похоті мрія безмежна,

Незбутнє марево закоханих пар,

Забута надія, ненадійного світу.

Життя незатійливе, закинуло долю,

Закинуло долю, в люту неволю,

Незрима дорога палала терпінням.

Дві самотності залишились до світанку,

Чекати сліпого прозріння,

Думати про вічне,

Отрути краплі пролити,

Дарувати ласки й останню потугу.

Сидять дві самотності, на лавці печальній,

За обрієм ранок махає рукою,

Лиш погляд їхній блукає,

А небо всевишнім кружляє.

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Иван Многогрешный

13

Коментарі: 3Публікації: 5Реєстрація: 08-08-2018