На літньому,міському бульварі ,
Зустрілися дві самотності.
Одна-це суцільна трагедія,
Сумлінна, своїми талантами бита,
Малювала чудово і любові не знала.
Інша-розбита жахливішим лихом.
Сумує і кружить як хмура лисиця,
Завжди позіхає на хмурі зіниці,
Любов’ю зігріта, горіла одна.
Обидві вони закохались,
Не бачили болю й страху,
Жили тільки мріями, блукали в фантазіях,
І сміх проливався і слух розпливався,
У вірнім й суптильнім всесвіті щастя.
Але одного зробити вони все ж не могли,
Або не хотіли, хоча й не важливо,
Вони не казали “люблю” ,одне одному.
Так,вони упивались і на люд їм було все одно,
Але з уст їх невпинних здіймались,
Поцілунків полум’я, люттю обромлене,
Непокорене дивом.
І тому, чомусь все йшло шкереберть,
Губи политі райським нектаром,
Здавалися рваною гумою,
Гіпсом зіпсованою, пилом притрушеною,
Цілувать стало боляче.
Небуло любові, стало боляче жити,
Багряним полотнищем пристрасть змивала,
Навіщо ж одне одного губити?
Люттю покровною зірка палала.
Щастя зруйновано, мить була втрачена,
Хоча не було замислу в цій миті.
Ця мить- це похоті мрія безмежна,
Незбутнє марево закоханих пар,
Забута надія, ненадійного світу.
Життя незатійливе, закинуло долю,
Закинуло долю, в люту неволю,
Незрима дорога палала терпінням.
Дві самотності залишились до світанку,
Чекати сліпого прозріння,
Думати про вічне,
Отрути краплі пролити,
Дарувати ласки й останню потугу.
Сидять дві самотності, на лавці печальній,
За обрієм ранок махає рукою,
Лиш погляд їхній блукає,
А небо всевишнім кружляє.
Автор публікації
Коментарі: 3Публікації: 5Реєстрація: 08-08-2018
