Для голосування необхідно авторизуватись

Небо туманів

Як скали душа у розлогому лузі.
Кричить пустота, і луна по окрузі.
Немає шумів, лиш бушує вітрисько.
Горланять в горі, ті дерева барвисті.

А голос птахів, як сонета у залі.
І ніби кінець ми доріг написала.
А ліс, все заманює в хащі далекі.
Де щастя нема,
Тільки страх, скрізь нестерпний.

Волосся в морозі, посипався іній.
І листя нема, на деревах осінніх.
Лиш голе гілля, б’є немовби поразки.
І мама давно не розказує казку!

Душа гола в ніч, замерзає снігами.
Ховає життя, розбиває руками.
Всю біль, навіть сльози, що кригою стали!
Ворони кричали, бо все вони знали.

А очі, ви бачили очі надії?
Що втратили колір від гордої мрії.
А руки? що землю тримають.
Вони кам’яні, хоч як крила літають.

Ви знали, що та, найтемніша душою!
Добріша за те, що ми звем добротою.
Бо сховані всі, за талантами масок.
Бояться себе, як бояться поразок.

Це світ? Чи це хаос? Як зірка в тумані!
Ми навіть не знаєм, як бути кохані.
Ми навіть забули, як щиро любити.
Ми знаєм, що гроші дозволять купити.

А те що купуєм, пусте як не було.
Воно твою душу уже не врятує.
Коли переступиш долину полону.
Уже ти забудеш, дорогу додому.

А простір, в якому ховаєш розраду.
Таку всю хмільну, а буває і п’яну!
А стріли, які розривають все тіло.
І ніби у космос воно полетіло.

Ми брешем собі, і ховаємся в зорях.
У мріях літаєм, таких неповторних.
Цілунки даруєм, кому і не знаєм.
Бо плавно від стріл про життя забуваєм.

А книги, ви бачили книги про щастя?
Про смерть, і про зради, розводять багаття!
Про забавки тіла, екстаз у долонях.
Коли по горі розлягається стогін.

А бачим людей, як тварин в своїх клітках.
Стріляють в екран, у новітніх століттях.
Або лиш мовчать, бо забули словами.
Бо з них вилітає все чорне й погане.

А небо, забули про небо?
Холодне і мокре, це світська потреба.
Погодні умови, як хвилею море.
Вбиває живе, і руйнує готове.

А це НЛО, запалило всі барви.
Як заходом сонця руйнує останнє.
А вовк в кожусі напаковує карти.
Не знає куди це добро вже забрати.

Ми тонем, і бачим що дно вже так близько!
А потім нас знов піднімає вовчисько.
Все топить, рятує, аби набивати.
Кармани життя, щоб як слід жирувати.

Те небо давно захопили тумани.
В якому літають птахи лиш з вогнями.
А ми все бажаєм в руках потримати.
Те яблуко що, так кортить скуштувати.

А довгі боги все заманють в пащу.
Бо знають що ми, вже давно як пропащі!
А сльози, це сіль що забули купити.
Бо ми все малюєм як хочемо жити.

Хоча не живем, а давно вже існуєм.
Бо думаєм що, ми вже щастя купуєм.
Бо думаєм що, не в туманах блукаєм.
А ми вже давно в цій брехні потопаєм.

2

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Vita Yurchuk Moskovchuk

82

🌚Письменник
🌓Архітектор
😈īpašs
♠Poet//Photographer
♠Architect. КБАіД. ЧНУ.
🇺🇸Мрія "New York" 🤍🖤❤

Коментарі: 4Публікації: 17Реєстрація: 16-07-2018

Бронзове перо

Достижение получено 14.11.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій