Для голосування необхідно авторизуватись

лічба

удосвіта вся пилюка осіла вниз.
всі зірки випито,
шибки вибито.
все відправилося у круїз.
некінченний, це не безвіз.
тут немає обмежень
у дев’яносто днів.

я так хотів
полишати цей світ з тими,
хто ще учора клявся і говорив,
ніби разом і до кінця.
я в брехню повірив, зотлів.
тепер замість лиця
ношу маску самітника гір.

і так.
я насправді тут сам,
без тепла і без рук.
і лиш книжки тут служать друзями й вчителями.
вони були між нами,
записували наш звук,
відтворили у тексті поміж рядками.
я кричу, а луни тут немає.
тут нічого немає.
тільки демони скраю,
граються у війну.
знов починаю нову.
лише зброя у них дерев’яна.
ми самі так бавились
років з десять тому.

викликали їх на сеанс, чи то на двобій.
я словами щойно убив останнього з них
ти не віриш. а ти прийди –
і побачиш сама
скільки крові на тих листах,
скільки болю і зла.
виливав я, розбив
мрії, всі почуття
не позбавився досі слів,
бо слова то життя.

і хоч нині мій голос вже настільки осів,
я продовжую криком ламати усіх,
тільки всі вони стали не попелом,
це невдалий метаморфізм
і навколо все віє холодом,
бо цей попіл – це білий сніг.

і, кохана, ти вже не врятуєш
від цієї зими
я загину тут сам
сподіваюся і вони
скоро згинуть у білих снах,
де між гір стоятиму я,
расповідатиму їм казки,
не називаючи імена,
расповідатиму про любов,
приховавши усю печаль.
я ламатиму їхню сталь,
випиватиму їхню кров,
розриватиму всю вуаль,
рятуватиму тільки плоть,
щоби нею встелити шлях
і по їхніх дурних головах
йти до тебе. до вірних рук.
де зустріла б мене ти
вологою своїх губ,
світло між темноти.

але все це – лише сон,
опускаюся я
лічи.
сімдесят дев’ять …
сімдесят вісім …
сімдесят …
сім

2

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Vlad Mosor

4
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 15-08-2018