Я втомилась… Загубилась,
Я попала в нікуди,
Я пропала… заблудилась…
Хто підкаже йти куди!
І незнаючи дороги
Я біжу туди й сюди,
Оббиваючи пороги,
Я шукаю де знайти?
Безтурботну ту дівчину,
Іскорки в очах якої…
Освіщали ту стежину
По якій ішла із школи.
Дім вона хотіла рідний
Де любов панує в нім
Завжди поряд рідні люди
І про це співа – пісні
Мріяла вона про щастя…
Щоб і затишок , тепло
Сміх, і радості багато
Щоб удома, там було…
Щоб в любові потопати
Розумілися усі…
Сварок, злості не шукали
Лиш обійм і теплоти!
Дівчинка наївна була
Серце повне доброти
Вірила у мрію щиро
Де тепер її знайти??? .
І шукала, і бродила…
Не знайшла її ніде…
Не гадала, як пішла я
Що ось так все пропаде
І маленька та дитина
І пісні в душі її
І нема уже стежини
Залишились мрії лиш…
Була я і там, і тут
Я шукала мрій отих
Я шукала душу ту
Щоб навіки зберегти
І шукаючи одне
Ту дитину й не лише
Загубила я усе
Шлях, стежину і себе!!!
Все розбилось на частинки
На осколочки малі…
І нема уже картинки
Пазли дуже, фист дрібні…
І лишилася дівчина
Між гарячих, злих вогнів
Світ її дитячих мрій
Не зберігся – він згорів.
Все у попіл, все у прах
Все розвіяв вітер – птах
Все в тумані у диму
Вже нічого не знайду…
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
Думок на тему “ЗАГУБЛЕНА”
Хороший вірш. Вірю, що у ліричної героїні твору все обов’язково налагодиться.