Убий мене, але ніжно
Допий мене, мов в останнє
Ти пам’ятаєш? Ту зиму сніжну
А я забув нашу весну ранню
Примусь мене озирнутись
В твоїх очах загубитись
Я зовсім не хочу проснутись
В думках твоїх залишитись
Над прірвою, через лезо
Ті кроки, немов останні
І наче довкола щезло
Кохання проблиски ранні
Забуть мене, не верзи дурниць
Як можна? Із серця витерти
Із рук твоїх, тих душі служниць
Отруту гарячу випити
І впасти тобі до ніг
Немов, перед троном навколішки
І свій зупинити біг
Вкусивши розлуки домішки
25.04.2017.

Думок на тему “«Розлуки домішки»”
Поетично, образно, сиволічно, пристрастно, сповідально….Вірогідно, що автобіографічно. Але кожна поезія – це Людська душа автора. Вражений також емоційною напругою, яка надає віршу просторовості, провокуючи асоціації від поетичних образів та роздуми про сенс людського життя